Пряма і непряма мова. Цитата

А: - «П».  

А - «П.»

А: «П». 

А: «п».

Проводжає сина мати і шепоче: «Мужній будь».

Людина пихато заявляє – «Я обрала свою долю»!

«Добривечір вам, люди добрі»! – промовив чоловік, увійшовши до хати.

«За спання не придбаєш коня!», - примовляла й будила нас мати.

Попалася Лисиця в пастку та й каже: «Хоч іще рано, а доведеться заночувати».

«Якось та буде», - сказала миша в котячих зубах.

Хвастала кобила, що з возом горшки побила.

Казав їжак: «Хай буде так!»

Хай стелиться вам дорога рушниками казали, бажаючи людині щастя.

Правду в народі говорять не святі горшки ліплять.

Три біди є у людини – смерть старість і погані діти говорить українська мудрість.

І взимку є своя неповторна краса навчав учитель дітей.

Я буду йти затертими стежками і чути Ваше щире В добрий час.

Яка ти розкішна земле думала Маланка. Весело засівати тебе хлібом…

Наші діти говорив старенький учитель  то майбутні творці історії…

Я прийду і вимовлю Спасибі  і нічого більш не скажу.

У день свого народження я придумав афоризм: «Чи солодко осі, яка тоне у меду»?

Я подумав тоді: «Тіні коротшають так само непомітно», - як і людське життя.

Мені лунали голоси: «Не вір, не бійся, не проси!»

«Твори добро без користі для себе», - летить крізь сніг різдвяний мамин голос.

Багатий каже вбогому братові, щоб віддав йому корову назад.

А вбогий відповідає, що він йому за неї відробив.

Зустрічає дочка батька й питається, чого ви плачете?

Пан запитав мене, чи знаю я, що в світі найситніше, найпрудкіше, наймиліше.

Поет [Шевченко], звертаючись до панів-лібералів, з обуренням говорить, що «ви любите на братові шкуру, а не душу!»

Інститутка всіляко знущається з кріпачки Устини, «вона мене й щипає, і штрикає, і гребінцем мене скородить…»

Шевченко оспівував безсмертя Прометеєве, його розшматоване серце, що «знову оживає і сміється знову».

А дід казав, що «я не візьму ніколи вдруге вже з собою».

Свого часу говорили: – «Буде держава – буде й мова».

І знов «патріотів багацько скрізь, а робітників щось не чути», - як казав Борис Грінченко.

Бетховен усе життя «лупав скалу» між собою та людством.

Підлість і «моя хата скраю», - влучно б’ють по душах дотепер.

чуже мовлення, що супроводжується вказівками на джерело і вживається для підтвердження або пояснення власних думок.

передача чужого мовлення не дослівно, а приблизно, від себе, своїми словами, зі збереженням основного змісту.

дослівно відтворена розмова двох осіб.

дослівно відтворене чуже мовлення, передане від імені того, кому воно належить, із дотриманням інтонації.

Цитата з поезії, записана у вигляді строфи, в лапки не береться.

Різновидом цитати є епіграф, тому його слід брати також у лапки. Вказівка на джерело епіграфа береться у дужки і стоїть безпосередньо після цитати.

Цитата використовується для підтвердження тієї чи іншої думки, тому головне – зберегти основний зміст цитати, не обов’язково зберігаючи її синтаксичну конструкцію.

Цитування може відбуватися у формі прямої і непрямої мови.

    Земле, моя всеплодющая мати…

                                                                                               (Іван Франко).

«Той, хто не знає рідної материнської мови або цурається її, сам засуджує себе на злиденність душі». І. Цюпа.

Толстой десь сказав: «Люди як ріки».

Слово для Лесі Українки – це «гострий, безжалісний меч, той, що здійма вражі голови з плеч…»

Любов до рідної землі була життєвим дороговказом для Василя Симоненка:

                  Чужих країв ніколи я не бачив,

                  Принад не знаю їхніх і окрас,

                  Та вірю серцем щирим і гарячим:

                  Нема землі такої, як у нас.