ПРЯМА І НЕПРЯМА МОВА

Щоб я посидів спочив бабуся оповідала що і як у селі.

Чи можна у вас напитися спитав я у бабусі що сиділа під грешею вишивала сорочку

Михайлик казав що татар хтозна й скільки.

Бачиш кивнула на вікно у небі наче на грозу збирається.

Можна напевне сказати тепер що Франкова художня проза була перехідним етапом від соцально-побутової до соціально-психологічної прози.

Не чуєш як літо пішло нашим город дивується мати.

Степан який він не є поганий а своїх коней і в свята без води не залишив —раптом каже до гурту Шептало.

 Брязкають клямки падає штаба мама входять вносячи мороз і зиму не я йду Новий рік мене веде кажуть ніяково усміхаючися.

Бачу каже сину що з вас трьох тільки ти сам не розминувся з правдою.

То найменший брат і каже коли б мені з цією дівчиною одружитися то робили б ми і хліб у нас був би.

"П,-а,-п".

"П",-а.

"П...(!?)"-а.

Батько оглянув пораненого птаха і сказав: "Без їжі довго не протягне. Та й бач, який зранений увесь".

Всі на кутку кажуть з вашого Тараса, мабуть, щось добряще вийде. - Промовив сусід.

Запивали вареники маслянкою (сколотинами), промовляючи: "Нехай буде і маслянка, аби щоранку".

"Гей, гей поміч іде! - несподівано озвався з монастирської дзвіниці вартовий. -Цілий полк іде... Аж два!

Коли цар спитав, на якій це, мові і про що в цих піснях ідеться, Крушельницька пояснила по-французьки, що це пісні її рідного народу

Ти попросив, щоб мати знову стала там, де стояла щойно.

Толя ще раз забіг до стайні, попросив, щоб Тихоні подали добрий обрік.

Розвинувши думку, зауважив із скромністю підлеглого, що на тому місці дуже, мовляв, доречно ув'язалось би будівництво зразкового критого ринку для трудящих.

— Коли ж можна прийти?

—  На мене, то хоч і завтра! Батько чи мати є в тебе? — 

— Ні, я сирота.—

— Тим краще — сам собі хазяїн.

— От коли б твоєму татові я привів сліпого вовка, він би його вилікував?

— Вовка?

— Так.

— Сліпого?

— Так.

— Із казки?

— Ні. З оцього-о нашого лісу. Сіроманця.

— Пустіть мене, дядьку, в театр!

— Чого захотів! Я тебе пущу, але так, щоб знав, де раки зимують.

— Я вже знаю, де вони зимують.

Олесь Гончар про все те писав, адже „нема країни кращої, ніж правда", як каже один з героїв твору металург Іван Баглай.

Олесь Гончар про все те писав, адже: „Нема країни кращої, ніж правда", як каже один з героїв твору металург Іван Баглай.

Олесь Гончар про все те писав, адже: „Нема країни кращої, ніж правда", - як каже один з героїв твору металург Іван Баглай.