Звертання. Вставні слова. Однорідні члени речення. Пряма мова. Непряма мова. Діалог. Цитата

Запам’ятайте вислів Дмитра Білоуса мова це пісня душі покладена на слова.

Як кажуть люди материна молитва із дна моря рятує

Плачинда стверджує мова об’єднує згуртовує людей у націю.

Ви говоріть а ми будемо слухати.    

Яка ти розкішна земле думала Маланка.

Хто дітей любить той добрий чоловік говорила колись мою бабуся.

Сам до себе говорив Тимофій що земля найкраще пахне восени.

Олена подумала ніщо так не красить людину як натхнення.

«П, - а , - П».

«П, - а : - П».

«П, - а , - п».

«П! – а: - П».

Дівчина грайливо запитала: «А може, вона справді лісова мавка? »

«Не проводжайте мене.» - Попросила дівчина рідних.

«Михайлику, хочеш побачити диво? – питає мене дядько Себастіян. - Підійди до мене…»

Казав пан : «Кожух дам», та слово його тепле

Англійці в розпачі кричать, - «Рятуй нас, милий боже!» (Леся Українка)

Струна бринить лагідною луною: «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!» (Леся Українка)

«Ось і траншея, по якій ми вели вогонь»: сказав Брянський, і всіх потягло глянути на результати своєї роботи (О. Гончар).

«Марино, Марино, гукав він, витріщившись у сволок очима, — кажеш, що пам’ятаєш давнє лихо? !!» (Панас Мирний)

Аскольд ствердив, що й Людмила так про це говорить (з підручника)

Мати питала в Лавріна, чи гарна хата в його Мелашки (з підручника)

Аркадій Петрович зацікавивсь, чи почали сіно возити (з підручника)

Вишлевич зупинив пана Юзефа і запитав, а де Юлія (Іваничук).

«Мова — душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб. І поки живе мова — житиме й народ як національність» (І. Огієнко).

«Мова завжди живе поряд з піснею, сестрою її рідною» (П. Тичина).

«Один з найулюбленіших народних героїв — козак Голота, який не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота» (з підручника).

«Наша дума, наша пісня не вмре, не загине», - ще раз співає хор. (І. Нечуй-Левицький)

1

4

5

8

1

2

5

8

1

4

5

8

"П, - а, - п".

"П", - а.

А:"П?"

 "П, - а: - П".

"П, - а. – П".

А

Б

В

Г

Д

Е

Є

Ж

Поки живий я хочу справді жити.

Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву.

Видно було вже пізно бо ніде по хатах уже не світилося.

Здається вічністю маленька мить перед якою навіть смерть безсила.

Не раз бувало гірко нене.

Пан здавалося був ладен з’їсти Миколу очима.

От бувало слухаю на відстані.

Працювать працювать безумовно!

А. Куди не повернешся скрізь земля і згори і знизу і праворуч і ліворуч.

Б. Ми садили ліс у полі і дубочки і тополі і осику і ліщину і червону горобину.

В. Дерева трави квіти усе жило в очікуванні весняних сонячних дотиків.

Г. І заспівало все у цім краю Карпатські гори ріки і смереки.

А. Бачу, що всі кругом сміються і Людмила Василівна і режисер і оператор.

Б. Сонце ліси поля води повітря все це святиня, яку маємо берегти..

В. Люблю твій шум і шепіт серед поля і серцем чую силу наливну.

Г. Ні спека дня ні бурі ні морози ніщо не вб'є любов мою живу.

З добра й любові приходить щастя (А. Мойсеєнко).

Працею людина сильна і красива (О. Гончар).

Шукаю вже не щастя а поради (В. Грінчак).

Ми маємо право на сум і любов. (В. Симоненко).

РОЗПОВІДНЕ

ПИТАЛЬНЕ

НЕОКЛИЧНЕ

ОКЛИЧНЕ

ПРОСТЕ 

СКЛАДНЕ

А діалог

Б полілог

В цитата

Г пряма мова

Д непряма мова

А. Жінка поцікавилася, чого він мовчить.

Б. Карпо спитав Мотрю, хто їй купив намисто.

В. Леся Українка писала, що, доле, ти міцніша і я корюся.

Г. Гетьман заперечив головою, що не хоче.

І мовив Ігор Браття і дружино!

Забитим краще буть, ніж полоненим.

Тож сядьмо, браття русичі, на коней,

Щоб глянуть на великий синій Дон!..

Йому Боян наш, мудрий та веселий,

Колись-бо мовив приспівку таку

І хитрому, й кмітливому,

І чаклуну умілому

Суд божий не минуть.

Полечу каже зигзицею ,

Тією чайкою-вдовицею,

Та понад Доном полечу,

Рукав бобровий омочу

В ріці Каялі. І на тілі,

На княжім білім, помарнілім,

Омию кров суху, отру

Глибокії, тяжкії рани...

 У золотому слові, зі сльозами змішаному, Святослав закликав російських князів об'єднати зусилля і загородити Полю ворота своїми гострими стрілами, за землю Руську, за рани Ігоря.

Віршова цитата, якщо вона записана у вигляді строфи, в лапки не береться.

У цитованому суцільним рядком вірші зберігається велика літера, яка була на початку кожного віршового рядка

Цитата може доповнювати авторське речення, бути його складовою частиною. Тоді до неї ставляться такі самі вимоги, як і до непрямої мови.

Різновидом цитати є епіграф. Епіграф у лапки не береться, а назва джерела, звідки взято епіграф, або прізвище автора пишеться без дужок внизу справа під епіграфом.

"Козаки Малоросійські", - оповідається в Історії русів, - бувши при тому поміж двома ворогами, тайними і явними, робили, звичайно, як на панщині або як невільники працюють.

"Козаки Малоросійські,- оповідається в "Історії русів", - бувши при тому поміж двома ворогами, тайними і явними, робили, звичайно, як на панщині або як невільники працюють".

"Козаки Малоросійські,- оповідається в Історії русів: бувши при тому поміж двома ворогами тайними і явними, робили звичайно, як на панщині або як невільники працюють.

"Козаки Малоросійські оповідається в "Історії русів", бувши при тому поміж двома ворогами, тайними і явними, робили, звичайно, як на панщині або як невільники працюють.

Леонід Первомайський писав: «Я винний в тім, що світ не ліпший… Я винний в тім, що правди слово Ще схоже в ньому на брехню…»

“Іван Франко підкорив свою титанічну працю ідеалові свободи і рівності… Він сам написав стільки, скільки, мабуть, написали всі українські літератори дожовтневих часів…” (Д. Павличко).

"Я змушений був тебе перемогти, щоб жити"! — загорлав я у розпачі.

 Говорячи про покликання людини на землі, Максим Рильський проголошує: “Яке глибоке щастя — жить, буть гідним імені людини, народу й людськості служить!”

— Чого ви, мамо, не злюбили Гриця?

Яка вас думка все не полиша?

— Не служать очі на таке ди­виться,

Щоб так двоїлась хлопцеві душа!

“Борітеся — поборете, вам Бог помагає!” — закликав Тарас Шевченко.

 Прибулий з’являвся тільки до кошового, який звичайно казав: «Здоров будь! У Христа ві­ру­єш?» – «Вірую!» – відповідав прибулий. – «І в Тройцю Святу віруєш?» – «Вірую!» – «І до церкви ходиш?» – «Ходжу». – «Ану, перехрестись!» Прибу­лий хрестився (М. Гоголь).

«За віщо, за віщо я мушу терпіти стільки прикростей? – думав він, бігаючи по хаті. – Чи ж я хотів одібрати від них хліб?..» (М. Коцюбинський)

Стародавні орачі говорили, що земля дає все і забирає все. 

Землею лікувалися, прикладаючи її до ран, як оберіг землю брали з собою в дорогу 

Селяни ж навчали своїх дітей не випускати землі з рук, триматися міцно за неї, бо вона єдина не зрадить ніколи.

 Мова - універсальна, але користування нею вкрай індивідуальне. 

Глибоку повагу відчувала людина до землі-трудівниці, яка «парує та людям хліб готує». 

Речення з непрямою мовою – це складносурядне речення, в якому перше речення містить слова автора, а друге – непряму мову.

Речення з непрямою мовою – це складнопідрядне речення, в якому головне містить слова автора, а підрядне – непряму мову.

Речення з непрямою мовою - це просте речення, ускладнене звертанням

Слова автора стоять перед непрямою мовою і відділяються комою.

Речення з непрямою мовою – це складнопідрядне речення, в якому головне містить непряму мову, а підрядне – слова автора.

А: "П..."

"П.м, - а, - п..."

"П, - а: - П ..."

"П! - а, - П..."

Борис Олійник пише: Олесь Гончар як письменник виріс на рахманному чорноземі доброї української реалістичної школи

 Олесь Гончар пише, що Леся Українка: «Поряд із Шевченком, Франком, Панасом Мирним, Коцюбинським... наполегливо розвивала й зміцнювала нашу сучасну літературну мову...».

Рядки з поезії Івана Франка: «Лиш боротись - значить жить», «Якби ти знав, як много важить слово», давно вже стали афоризмами. Г. Козачук.

"Для чого цей клоун брав його з собою? — подумав я, — Вiн же спокiйно мiг обiйтися в своїй репризi й без асистента…"

. А: «П?»

 «П?» - а. 

«П», - а. 

«П, - а, - п».

ти, моя, зоре

а, моя, зоре

ти, зоре

Мамо гріє душу твоя молитва.

Мамо моя ти напевно стомилася.

Ти мабуть хотіла мене привітати.

підметом

не є членом речення

означенням

додатком

одне

два

три

чотири

Чого ви, тату, зажурились?

Тут, дочко, таку пан загадку загадав, що я й не на­­думаю.

Пане, є у мене дочка Маруся, так це вона мене так навчила.

Пан і питає: «Чого вам, люди добрі?»