Пряма мова. Передача прямої мови непрямою. Діалог. Цитата. Розділові знаки в реченнях з прямою і непрямою мовою, цитатами, в діалозі

І мовив Ігор Браття і дружино!

Забитим краще буть, ніж полоненим.

Тож сядьмо, браття русичі, на коней,

Щоб глянуть на великий синій Дон!..

Йому Боян наш, мудрий та веселий,

Колись-бо мовив приспівку таку

І хитрому, й кмітливому,

І чаклуну умілому

Суд божий не минуть.

Полечу каже зигзицею ,

Тією чайкою-вдовицею,

Та понад Доном полечу,

Рукав бобровий омочу

В ріці Каялі. І на тілі,

На княжім білім, помарнілім,

Омию кров суху, отру

Глибокії, тяжкії рани...

 У золотому слові, зі сльозами змішаному, Святослав закликав російських князів об'єднати зусилля і загородити Полю ворота своїми гострими стрілами, за землю Руську, за рани Ігоря.

А: "П..."

"П.м, - а, - п..."

"П, - а: - П ..."

"П! - а, - П..."

Віршова цитата, якщо вона записана у вигляді строфи, в лапки не береться.

У цитованому суцільним рядком вірші зберігається велика літера, яка була на початку кожного віршового рядка

Цитата може доповнювати авторське речення, бути його складовою частиною. Тоді до неї ставляться такі самі вимоги, як і до непрямої мови.

Різновидом цитати є епіграф. Епіграф у лапки не береться, а назва джерела, звідки взято епіграф, або прізвище автора пишеться без дужок внизу справа під епіграфом.

Леонід Первомайський писав: «Я винний в тім, що світ не ліпший… Я винний в тім, що правди слово Ще схоже в ньому на брехню…»

“Іван Франко підкорив свою титанічну працю ідеалові свободи і рівності… Він сам написав стільки, скільки, мабуть, написали всі українські літератори дожовтневих часів…” (Д. Павличко).

"Я змушений був тебе перемогти, щоб жити"! — загорлав я у розпачі.

 Говорячи про покликання людини на землі, Максим Рильський проголошує: “Яке глибоке щастя — жить, буть гідним імені людини, народу й людськості служить!”

— Чого ви, мамо, не злюбили Гриця?

Яка вас думка все не полиша?

— Не служать очі на таке ди­виться,

Щоб так двоїлась хлопцеві душа!

“Борітеся — поборете, вам Бог помагає!” — закликав Тарас Шевченко.

 Прибулий з’являвся тільки до кошового, який звичайно казав: «Здоров будь! У Христа ві­ру­єш?» – «Вірую!» – відповідав прибулий. – «І в Тройцю Святу віруєш?» – «Вірую!» – «І до церкви ходиш?» – «Ходжу». – «Ану, перехрестись!» Прибу­лий хрестився (М. Гоголь).

«За віщо, за віщо я мушу терпіти стільки прикростей? – думав він, бігаючи по хаті. – Чи ж я хотів одібрати від них хліб?..» (М. Коцюбинський)

Борис Олійник пише: Олесь Гончар як письменник виріс на рахманному чорноземі доброї української реалістичної школи

 Олесь Гончар пише, що Леся Українка: «Поряд із Шевченком, Франком, Панасом Мирним, Коцюбинським... наполегливо розвивала й зміцнювала нашу сучасну літературну мову...».

Рядки з поезії Івана Франка: «Лиш боротись - значить жить», «Якби ти знав, як много важить слово», давно вже стали афоризмами. Г. Козачук.

"Для чого цей клоун брав його з собою? — подумав я, — Вiн же спокiйно мiг обiйтися в своїй репризi й без асистента…"

. А: «П?»

 «П?» - а. 

«П», - а. 

«П, - а, - п».

Стародавні орачі говорили, що земля дає все і забирає все. 

Землею лікувалися, прикладаючи її до ран, як оберіг землю брали з собою в дорогу 

Селяни ж навчали своїх дітей не випускати землі з рук, триматися міцно за неї, бо вона єдина не зрадить ніколи.

 Мова - універсальна, але користування нею вкрай індивідуальне. 

Глибоку повагу відчувала людина до землі-трудівниці, яка «парує та людям хліб готує». 

Речення з непрямою мовою – це складносурядне речення, в якому перше речення містить слова автора, а друге – непряму мову.

Речення з непрямою мовою – це складнопідрядне речення, в якому головне містить слова автора, а підрядне – непряму мову.

Речення з непрямою мовою - це просте речення, ускладнене звертанням

Слова автора стоять перед непрямою мовою і відділяються комою.

Речення з непрямою мовою – це складнопідрядне речення, в якому головне містить непряму мову, а підрядне – слова автора.