Речення з ОЧР. Звертання. Вставні слова.

Буди вже ясне сонце, комашину, дерева, трави — все буди!

Тобі, народне слово, у славі й цвіті сам Бог велів перемагати й жити!

У прозорій імлі спалахували миготливі вогники: червоні, блакитні, зелені.

Усюди: і на вулицях, і круг стадіону, і обабіч дороги — росли молоді осокори.

Мене весь час то палило, то морозило.

Над травою височіли безладно розкидані черешні, яблуні, груші.

Зерно і камінь, суша і вода достойні буть зображені в картині

Любить він такі ночі безвечірні, цю тишу і якусь таємничість у всій природі.

На птахів хотіли подивитися і великі і малі.

Дмитрик намагався викрутитися і так і сяк.

Батько кинув заднього воза і побіг з гори до переднього… 

За селом вдень і вночі було чути гуркіт тракторів і комбайнів.

розведене пастухами ще зранку.

що залишили недолугі туристи.

і ховається за ліс сонце.

і залишає по собі пустку.

Квітнуть вишні в моєму саду, пахнуть солодко, ніжно, тремтливо.

Народилося літо з дощів і холодних снігів, наполохано сіло в садочку під вишнею.

Любіть травинку і тваринку, і сонце завтрашнього дня.

Часом насниться синій барвінок, сивий полин і сум чебрецевий.

сполучниковий

безсполучниковий

змішаний

не змішаний

Білий кінь з нечуваною силою шарпнувся, вирвав кінець повода, дико звівся на задні ноги.

Жеребець пирхнув, хвицьнув копитами землю і звично, радо понісся скоком по колу.

Навколо тільки дрімучий тютюн та мак, та кукурудзяні тополі й соняшники.

І все поволі часом зникає: море, скелі, земля.

Зазеленів на лугах юний квітень розсипав навколо райдужні різнобарвні квіти.

Коло хат зеленіють густі старі садки.

Розбудили мене буйні звуки піаніно.

Сократ говорив спокійним голосом.

Куди не повернешся скрізь земля і згори і знизу і праворуч і ліворуч.

Ні спека дня ні бурі ні морози ніщо не вб'є любов мою живу.

Синє все озера річка в синяві намоклий ліс.

Усе в чеканні спілі краплі рос земля і місяць вишні і тополі.

І все поволі зникає море, скелі, земля.

Осінній смерк, і хрест й зів'ялі квіти ось відповідь на всі твої питання.

Згадка про рідну землю завжди: і в щасті, і в горі, і в хвилини сумнівів супроводить нас.

Неспокій, рух і боротьбу я бачив скрізь: у вербовій корі, у старих пеньках, у дуплах, у болотній воді.

Ти зійди на гору, брате і поглянь на схід: стали світлі наші хати і просторий світ.

О, ліро дзвінка, на світ увесь брини про зорі щастя.

Ми зберегли тебе українська мово, щоб лютий ворог не поранив.

Добридень, тату мій і далі неосяжні, прийміть любов мою й тепло пісень моїх.

До тебе Україно наша бездольная мати струна моя перша озветься.

Пригадайте мамо те прощання край воріт де сяяла роса.

Я не спатиму люба до світу буду думати й буду писать.

До тебе мій дорогий юний друже приходять усе нові та нові книжки, які відкривають безмежні обрії знань.

Товариш видно не зрозумів жарту.

Звикне, кажуть собака за возом бігти, то й за саньми побіжить.

Кожен має осадити в житті, принаймі, одне дерево.

Хлопець я молодий і, на думку багатьох дівчат, навіть симпатичний.

Безумовно ти хоч не феномен але спритний чоловік.

Мені тепер відкрилося нарешті що людина створена для любові для кохання для зачарованості й захоплення.

Живу як знаєте я на хуторі якраз на узліссі.

Увечері справді пішов дощ.

О поле, й дорога, і річка, й узлісся зелене! Ви в серці у мене.

О незвичайна, чародійна мово, хоч пронеслася молодість громово, твій звук у мене в серці не затих.

О Львове батьку мій камінний, знаю, як мучила тебе страшна жада в бою, коли напасницька орда топтала й роздирала Русь безкраю.

За все тобі спасибі, низький уклін о земле, наш уклін!