Речення з однорідними членами

Ось крамничний пшеничний несу радо хліб.

Непересічною здається нещодавна знахідка в Чернігові великого давньоруського скарбу.

Удовина хата була висока світла й дзвінка.

На високих горбах шуміли під вітром клени.

однорідними;

уточнювальними;

узагальнювальними;

відокремленими.

Сполучниковий;

змішаний;

безсполучниковий

неоднорідними;

однорідними;

відокремленими;

уточнювальними.

А знизу, з-під палуби, лине сумна, неголосна, зате рідна, українська пісня.

Спинився - волошка чи не волошка вистромила голівку з-поміж колосочків.

Сонце без проміння, однак червоне, ніби ясний світ на широку картину.

Розцвітай же, слово, і в родині, і у школі, й на заводі, і у полі пречудесно, пречудово - розцвітай же, слово!

Присудком;

додатком;

обставиною;

підметом.

Вечірнє небо, гори, ліси, відлунюючи той спів, бриніли, як грандіозна чутлива мембрана.

Скрізь червоно: на небі, на узгір'ях і на горі.

Чоловіки весело, з жартами відповіли на привітання.

І вже не один, а безліч жайворонків оспівують небо.

Одшуміли над Придесенням перші весняні грози, по тому настали теплі погожі дні.

На липах з'явилося свіже молоде пахуче листя.

Прийде пісня, мов дружна весна, шумовита рвучка голосна.

Якісь солодкі спогади та думки колисали його серце.

Папери були скрізь і на столі, і на полицях, і навіть стіни були обліплені ними.

Це все було - і все це стало нове оцей завулок, присмерк голубий, огні далекі, місто загадкове.

Люльок чи не півсотні розвішано в старого на стіні і прості, і химерні та чудні, і куці, й довгі...

На вудлищі гнучкім прозора волосінь, та білий поплавець, та залізний гачечок ото і зброя вся.

І темний гай, і Дніпро дужий, і високі гори, небо, зорі, добро, люди і лютеє горе все пропало.

Тут все моє отой нестримний розмах пташиного крила, магічний відголосок рими в говірці рідного села.

Вівса, пшениці, ячмені все зіллялось в одну могутню хвилю...

ЇЇ більше цікавила зміна в поглядах, нові почуття, напрямок думок усе це було таке нове, несподіване.

Двори стоять у хуртовині айстр. Яка рожева й синя хуртовина!

Долиною повилась річечка, наче хто кинув нову синю стрічку на зелену траву.

Сонце вдарило з-за лісу червоним потужним промінням на київські гори.

Весь вишгородський широкий шпиль був ніби помережаний смугами розкішних зелених городів.

Справа і зліва віяло свіжістю і ароматом води.

Дощ то зашумить, то стихне, як пісня.

Пролітають над ними віки, лихоліття і хмарки.

І соловейко на калині то щебетав, то затихав.