Розділові знаки у простих реченнях, ускладнених однорідними членами

За городом срібною гладінню розлився ставок за ставком верби до води похилилися за вербами на пагорбі хати біліють.

Собака стояв під грушею і не зводив з Сашка здивованих очей.

Уночі несподівано знявся північний вітер небо скоро затяглося хмарами.

Уже сонце скотилось до заходу уже степова трава лисніла червоним одлиском.

Радіють молодій обнові берези, клени, явори.

Моя мати перша в світі навчила мене любить роси, легенький ранковий туман, п’янкий любисток, м’яту, маковий цвіт, осінній город і калину.

Людина має бути не тільки здоровою, а й гарною.

Неначе човен в синім морі то виринав, то потопав.

Мавка йде до калини, швидко ламає на ній червоні китиці, звиває собі віночок.

3 берега на берег можна добутися баржами або човнами.

Життя, немов ріка, пливе в майбутнє, у завтрашнє, у безкрає.

Понад морями пролягають тіні журби й тривоги, спогадів і снів.

Мене весь час то палило, то морозило.

Зерно і камінь, суша і вода достойні буть зображені в картині.

Любить він такі ночі безвечірні, цю тишу і якусь таємничість у всій природі.

Над травою височіли безладно розкидані черешні, яблуні, груші.

Оркестр шалів, погрожував, благав, журивсь і плакав скрипок голосами, то шквалом бурі тишу розривав, то озивався десь під небесами.

Човен висувається з-під верболозу чорним клинцем, і на воду сповзає дядькова тінь.

Ось тільки в лісі туман тримається найдовше, він тут хапається за кожний виярок.

Копита відбивали чіткий ритм, і, збуджений тим ритмом, він навмисне прискорював біг.

Листки то намагаються ухопитися за гілку, то наче звисають.

Тече Дніпро між кручами уперто розбурханий, нестримний і рвучкий.

Маска ховає обличчя, але не ховає очей.

А Бог же вчить терпіти не ярмо, а лиш труднощі дороги.

Посаджене матір’ю насіння зійде, зацвіте, закрасується, перев’ється по всьому городі.

Він виконав роботу і хороше, і дивно водночас

Між Гончарівною й Дігтярами вип’явся високий та обривчастий згірок із загубленою чи призабутою назвою.

Остап зірвався на рівні ноги й не пішов, а побіг далі.

присудком

додатком

підметом

обставиною.

Україна - це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати.

Настало душне і гаряче літо.

Пахнуть гіацинти, нарциси, бузок.

Іноді під ногами хрускає лісова гіллячка або жолудь.

...розведене пастухами ще зранку.

...що залишили недолугі туристи.

...і ховається за ліс сонце.

...і залишає по собі лише іскорки.

Київ віддалятиметься величаво, і багряна осінь ще довго тішитиме пасажирів своєю тихою красою.

Глибинними плесами синіють тихі води, а в їхні свічада задивилося небо, і зорі п’ють водицю з чистих джерел.

Ще ліс не стогне тим протяжним, довгим тоном.

Хоч пироги пісні, зате слова масні.

Буди вже, ясне сонце, комашину, дерева, трави – все.

У прозорій імлі спалахували миготливі вогники: червоні, блакитні, зелені.

Тобі, народне слово, у славі й цвіті сам Бог велів перемагати й жити!

Усюди: і на вулицях, і круг стадіону, і обабіч дороги – росли молоді осокори.

Осінь ходить, яблука золотить.

Дід уже був старий, але повороткий.

З моря долітали і шум прибою, і крики чайок.

Котиться Колобок, котиться, а назустріч йому Лисичка.

1

2

3

4

Ні революцій ані війн не відвернути не спинити.

Якийсь там гетьман чи отаман закопав нечувані скарби.

Даруй же людям слово невмируще і не жалій ні світла ні тепла.

На озері туман то лежить пеленою то хвилює од вітру.

Або волю добути або дома не бути.

У його голосі забринів усміх чи прихована іронія.

Ні світ ні зоря а вже Василь у Наума.

Добудь нові слова новії струни або мовчи.

1, 3, 4, 5

2, 4, 5

1, 2, 3, 4, 5

1, 4, 5

Рідна мамо моя як багато дала ти мені в житті.

Дивовижний незбагненний світ відкривався перед молодими.

Катерина Пилипівна так звали нашу бабусю знала багато народних пісень.

Батько либонь ще вчора розпочав малювати портрет дідуся.

Білі червоні рожеві айстри ростуть на городі.

Свіже вологе повітря сповнене весняної сили.

Густий вечірній туман опустився на луки.

Теплі погожі дні дарують людям радість.

Зазеленів молодим зелом на лугах юний квітень, розсипав навколо райдужні різнобарвні квіти.

Коло хат зеленіють густі старі садки.

Поміж жовтими торішніми стеблинами пробиваються густими кущами молоді шпильки трави.

Батько либонь ще вчора розпочав малювати портрет дідуся.

За шкільними партами схилились  чорні  біляві русяві  голівки. 

На околиці стояв низький дерев’яний будинок.

Якось раз над містечком стояла тиха місячна літня ніч.

Якісь солодкі любі спогади та думки колисали його серце.

На липах з’явилося свіже молоде пахуче листя.

Одшуміли над Придесенням перші весняні грози, потому настали теплі погожі дні.

Прийде пісня, мов дружна весна, шумовита рвучка голосна.

Якісь солодкі любі спогади та думки колисали його серце.

У ясну сонячну погоду йдучи на прогулянку не обов'язково брати з собою годинник.

Повій на степи безкраї на лани безмірно широкі.

І сну нема і спокою немає.

Коло хат зеленіють густі старі садки.

Памятайте, що і в рослин, і у тварн немає депутатів.

Співають дзвінко сонячного дня птахи і листя, вітер, і хмарини.

А світ такий мінливий і бентежний!

Гаррі не почувався тепер ані відважним, ані мудрим.