Речення з однорідними членами. Звертання. Вставні слова №2

Я йду вздовж узлісся і насолоджуюся цією казковою красою. 

Зима встановлює свої закони й правила.

Сніг переливається різнобарвною веселкою, легкий морозець.

Життя прожити не поле перейти.

Пронеслася над галявиною ціла зграйка птахів сороки ворони граки.

На галявині в лісі в полі всюди чується гомін птахів.

Зігрій сонечко тепле нашу землю.

Сонечко яскраве гріє весело та радісно.

Сяє сонце пливуть хмаринки щебечуть птахи.

Усе це: мішечки з горішками, шишками та грибами принесли в подарунок білочці.

Усе це: мішечки з горішками, шишками та грибами – принес­ли в подарунок білочці.

Усе це – мішечки з горішками, шишками та грибами принес­ли в подарунок білочці.

Пішла вона ще під інше віконце послухати може, там на неї чекають (І. Мацко).

Пішла вона ще під інше віконце послухати, може, там на неї чекають (І. Мацко).

Пішла вона ще під інше віконце послухати, може там на неї чекають (І. Мацко).

Та ворона, хоч і довго жила й багато бачила, завжди крякала щось неприємне.

А вона почула й передумала до нас іти (І. Мацко).

До нас прилетіла на срібних конях всемогутня зима, і скоро випав сніг.

В. Симоненко писав: “Давно немає літа з нами”.

В. Симоненко писав – “Давно немає літа з нами”.

В. Симоненко писав: Давно немає літа з нами.

Вже за мить сховав Вітер сонечко, і сиві хмари посипали на землю сніг.

Вже за мить сховав Вітер сонечко і сиві хмари посипали на землю сніг.

Вже за мить сховав Вітер сонечко і сиві, важкі хмари посипа­ли на землю сніг.

Мавко, ти з мене душу виймеш! (Леся Українка)

Вже почалось, мабуть, майбутнє (Л. Костенко)

І вже не існувало для нього нічого, окрім озера, осики й хмелю (І. Цюпа)

Україно моя, Україно, я для тебе на світі живу (Д. Павличко)

Живи, Україно, живи для краси, для сили, для правди, для волі!.. (О. Олесь)

З-за моря припливла сюди, кохана чарівнице? (Леся Українка)

звертань;

головних членів речення;

дужками або тире.

Мужай, прекрасна наша мово, серед прекрасних братніх мов (М. Рильський).

Кобзарю, знаєш, нелегка епоха оцей двадцятий невгамовний вік (Л. Костенко).

Я сирота з Вільшаної, сирота, бабусю (Т. Шевченко).