Розділові знаки в складних реченнях.

Ваша усмішка - це посланець вашої доброї волі.

Вік звікувати - не в гостях побувати.

Випав сніг - і все навкруги повеселішало.

Трави, встигнувши вигнатись на зимовій волозі, котилися зі степу.

Дощ пройшов - і Київ зеленіє.

Грім розколов небо - і вдарила блискавка.

І знов земля кипить у боротьбі, і знову я належу не собі.

Багато чого бачили мисливці на своєму віку: і звірів усіляких, і птахів, і різні пригоди.

Дощило і в повітрі віяло прохолодою.

Біля озера стало тихо, відлетіли остання качки.

Не кидай іскри в солому: і сама згорить, і село спалить.

Щоб зірвати одну квітку, треба виростити десять.

Сосни зашелестіли і стало тихо-тихо...

Стоїть в задумі сива мати а листя пада золоте.

Мабуть, батько ще дужче посивів і мати ще дужче зігнулася.

Гаснуть у плавнях літучі комети і тихо вмирає на заході ніч.

Із саду спілі пахнуть абрикоси і хата хлібом дихає гарячим.

Було ясне надвечір'я і сонце ще не сіло за ліс.

Ані шелесту не було чути ані колихання не було помітно.

Сулима подав знак і війська приготувались до штурму.

Мене водило в безвісті життя та я вертався на свої пороги.

Веселий день давно вже одгорів і даль доносить пісню журавлину...

То вітерець дихне по ниві то коник в житі засюрчитьe

 Удалині хиталися дерева і синів задуманий прибій.

 Уже давно стояла ніч і виблискували на небі зорі.

Я іду осіннім парком і лагідно шелестить опале листя.

Скільки людей і які вони різні!

 Довкола хати цвів бузок і росли величезні яблуні.

Довго-довго ходило сонце і цвіло надвечір’я червоне.

 І видзвонює жайвір у полі, і цвіте зачарований світ.

Ще над Дніпром клубочиться задуха, і пахне степом сизий деревій.

Блискавка блисне – і камінь трісне.

Якби композитор хотів сказати щось словами, він тоді не писав би музику.

Музика може змінювати світ хоча б тому, що вона може змінити людину.

Якби я турбувався лиш про себе, вже б онімів давно від самоти.

Вечірнє сонце, дякую за всіх котрі нічим не осквернили душу.

Ми віримо що людина завжди буде сприятлива до прекрасного і ніколи не вгамується в ній жага творчості.

Мати вірила земля усе знає що говорить чи думає чоловік.

Ми не святі у нас були гріхи але боролись ми за правду сміло.

А правду каже приказка стара тоді є щастя-втіха коли своя у тебе стріха а під чужою не шукай добра.