Речення з відокремленими членами

Отаман дуже полюбив Миколу; настановив його за крилаша, себто за свого помічника

На світі усе знайдеш, крім рідної матері.

Зовні спокійний, Петро жив усі ці місяці якоюсь внутрішньою тривогою.

На яблуні переливчасто заспівала іволга і, війнувши пір’ям, перелетіла на друге дерево

Тимчасом надійшов голова, привітний червонощокий чоловік.

І на оновленій землі врага не буде, супостата.

Небо, холодне та темне, байдуже блимало зірочками.

Старий зараз ніякої роботи не визнає, окрім пасіки.

Незважаючи на спеку й духоту, косарі співали косарських пісень.

Над Оболонню висять низько білі, аж прозорі, хмарки.

Людина не позначена любов’ю не зможе звести серця для добра.

Оповитий тишею степ дихав пахощами росяних трав.

Непорушно стоять дерева загорнені в сутінь, рясно вкриті краплистою росою.

Покинута людьми на довгі дні дорога помирає в бур’яні.

Стояв Тарас на Чернечій горі, осяяний променями сонця.

Дим погаслих вогнів стелиться від гори до гори синіми смугами.

Втомлений нічною біганиною він задрімав, не заплющуючи очей.

Її маленька постать облита м’якою зеленуватою тінню акацій була незвичайно граціозна.

Через усю Вербівку стеляться сукупні городи та левади не огороджені тинами.

Народ покинутий на злидні повинен стратить риси рідні, безслідно стертися з землі.

То хліб. Домашній добрий хліб. Хмільний. Гарячий. Щойно з печі.

Земля оновлена! І люди не ті, що ти, Тарасе, знав...

Дружба — безмежна, як море.

Люди — солдати, матроси, цивільні — потоком вливалися в одні двері...

Дивлюся на квітучу яблуньку, а бачу сухі дерева.

Природжений співак, він любив пісні і в душі пишався своїм артистичним хистом.

Кайдашеві сини були молоді парубки, обидва довгообразі й русяві, з довгими, тонки­ми, трошки горбатими носами, з рум’яними губами.

На яблуні переливчасто заспівала іволга і, війнувши пір’ям, перелетіла на друге де­рево.

Земля, схована морозом, покрилась білим снігом.

Причаїлися гори заворожені красою ніколи не бачених степів.

Співають ідучи шахтарки кароокі.

Побігли швидко, мов ящірки, потоки з гір стрибаючи на переступах.

Вона стояла закам’яніло мовби не дихаючи нічого не чуючи і не бажаючи знати.

Духнович присівши почав слухняно жувати.

На яблуні переливчасто заспівала іволга і війнувши пір’ям перелетіла на друге дерево.

Схилились два самітні клени читаючи весни буквар.

Зозулі кували торкаючи дзьобиками чарівні клавіші неба.

Співають ідучи дівчата.

Світить річка зникаючи у маревах небосхилу.

Здоровань крутнувшись вивільнив свої руки з рукавів куртки.

Затамувавши подих роздумуючи всі рушили до левади.      

Ідуть дівчата в поле жати та знай співають ідучи. 

Він говорив а я йшов і слухав пориваючись вирватися з того ритму. 

І я зими крутий долаю норов обличчя підставляючи вітрам.    

І заснув я нарешті незважаючи на біль.    

Проплавав я на річці підмітаючи пароплави і чистячи картоплю з рік.

Ненавидячи відступ він ненавидів усіх що відступали й себе також.   

Вас одразу можна впізнати і не бувши ворожкою.      

Січкар незважаючи на свою чималу вагу й короткі ноги дуже прудко бігає.  

Де-не-де біліє деревій пахнуть сохнучи від спеки васильки.

Там, замість житечка, в теплеє літечко терен зацвів.

Схилились два самітні клени, читаючи весни буквар.

Було це в місті Малині, там жив Іван Іванович, районний лікар.

Ще будем жити ми — і я, і ти !

Розрум’янена, ошаліла, Тоня з розгону налітає на брата, кидається йому на шию.

Зозулі кували, торкаючи дзьобиками чарівні клавіші неба.

Мокрі, стомлені, але радісно усміхнені, ми входимо в ліс.

Солідна віком і творчою практикою людина, він був у ро­зпачі.

Націю творять сукупно всі, навіть лиходії.

Тепер, замість крила парусника, Тоня й Віталій бачать вдалині  темну непорушну гору якусь.