Речення з відокремленими членами

Довкола розкошують некошені і нетолочені бур’яни. 

Ще здалеку заманячили на дорозі сани зазеленіла присипана снігом ялинка. 

До княжої світлиці ввели Богуна міцно зв’язаного сирівцями. 

Мене до тебе принесе з паперу зроблений літак.

Обличчя було подібне до розцвілої в усій повноті півонії.

Наляканий громовицею кінь тихенько заіржав.

А в просторих покоях темним мохом засланих зеленими вітами прикрашених світлими візерунками позолочених сама Королівна Зелених Борів стояла. 

На місто насувалася хмара важка чорна схожа на велетня.

Книги – морська глибина.

Виє вовк – ночей моїх соліст. 

Всесвіт цей – акваріум планет.

Сухі гілки – це вже вінок терновий.

Як справжній митець, Галина Кальченко вміла захоплюватись,  природною була її глибока схвильованість перед виявами людської мужності… . 

Життя – як ріка.

Школа – як неспокійний гомінкий вулик: гуде, шумить, сповнений дитячим галасом

Як представник радикальної партії І.Франко багато роз’їжджав по Галичині. 

Восени у період дощів у лісі дуже незатишно.  

Подув пустотливий вітрець той віщун світання. 

Дівчата працювали не покладаючи рук.

А я не знаю нічого ніжнішого крім берези.

Напевно це був інший світ  чудовий невідомий край.

Щасливий і веселий я дивився на високе бездонне небо.

Там замість житечка у теплеє літечко враз терен зацвів.

Вітру на морі не було проте клекотав сильний вітер.

А пісня наростаючи пливла над берегом

Сад нахиливши срібні віти пісні пташині пригадав.

Піратський танк мчав палаючи.

Край річки ставши на плотину рибалка вудочку закинув.

А я не знаю нічого ніжнішого крім берези.

Берізку ніжну і струнку цілує вітер кучерявий.

Восени у період дощів у лісі дуже незатишно. 

Учися чистоти і простоти і стоптуючи килим золотий  забудь про вежі темної гордині.

У Корчуватому під Києвом рік сорок другий ожеледь зима.

Під час лютих осінніх штормів на Чаїному знаходять собі притулок рибалки.

Коло самого дому під вікнами росли кущі жовтої акації купи малини.

Там у сузір’ї Саламандри твій коханий бив тобі чолом.

Я колись мріяв стати льотчиком ще в п’ятому класі.

У спеку на ялтинських пляжах тьма-тьмуща людей.

У травні на Хрещатику каштани білим цвітом пишаються.

Односельці вирішили зібратися вранці біля млина.

Хлопчики сиділи на крутому березі, звісивши ноги, і стежачи за вудочками, вели тиху розмову.

Хлопчики сиділи на крутому березі, звісивши ноги і, стежачи за вудочками, вели тиху розмову

Хлопчики сиділи на крутому березі, звісивши ноги, і, стежачи за вудочками, вели тиху розмову.

Хлопчики сиділи на крутому березі звісивши ноги і, стежачи за вудочками, вели тиху розмову.

Явори й долини залила імла і, несміливі й кволі, встали зорі.

Мокрі, стомлені, але радісно усміхнені ми входимо в ліс.

Двічі тяжко поранений раз майже вбитий, він аж тоді в степу повірив, що вцілів.

Нависло низько хмар глухе склепіння,  і, шурхаючи крилами об них, летять чайки.