Речення зі звертаннями і вставними словами

Ти зійди на гору, брате, і поглянь на схід: стали світлі наші хати і просторий світ

О ліро золота, на світ увесь брини про зорі щастя. 

Ми зберегли тебе, вкраїнська мово, щоб лютий ворог не поранив. 

Привіт, мій тату і далі неосяжні, прийміть любов мою й тепло пісень моїх 

До тебе, Україно, наша бездольная мати струна моя перша озветься. 

Пригадайте, мамо, те прощання край воріт, де сяяла роса. 

Микито, знов мою пораду ти забув і судиш про князів. 

До тебе, мій дорогий юний друже, приходять усе нові та нові книжки, які відкривають безмежні обрії знань.

Густий, соковитий, запашний бур’ян з-під ніг слався, мені здавалося, до самого обрію.

Оце, одного разу було свято й погода, сиділа стара Кармелиха коло своєї хати на призьбі, дивилася у поле на шлях. 

Почуття підлого переляку і жадоби жити, за всяку ціну жити, змагалося з почуттям честі, з почуттям самозбереження, важливішого, ніж збереження фізичне. 

Чи тільки терни на шляху знайду, чи стріну, може, де і квіт барвистий. 

Мені тепер відкрилося, нарешті, що людина створена для любові, для кохання, для зачарованості й захопленості. 

Живу, як знаєте, я на хуторі, якраз на узліссі. 

Безумовно, ти хоч не феномен, але спритний чоловік. 

Чигирин, здається, глянув не в очі, а в душу.

Мужай, прекрасна наша мово, серед прекрасних братніх мов. 

Кобзарю, знаєш, нелегка епоха оцей двадцятий невгамовний вік. 

Гей рицарю жадібний, стережись. 

Я сирота з Вільшаної, сирота, бабусю. 

Краю героїчний, пісне соколина, ми розбили бурі вільними грудьми, підняли ми в лузі журну ту калину, Україну славну звеселили ми.

Гірке, Тарасе, твоє панування, краще б до людей ішов у найми. 

Запалай, мій вогнику крилатий, полум’ям привітним і незлим.

Південний краю, як тепер далеко лежиш від мене ти. 

Дівчина не намагалася заплутувати слідів, вона вкидала всі листи до тої самої скриньки, а коли й не до тої самої, то принаймні в тому самому поштовому відділенні, що значилося під цифрою сім. 

Тепер, щоправда, довкола було досить голо і сумно. 

І враз, неждано і чудно для ранку, сплеснули мідні звуки оркестру. 

У неволі тяжко, хоча й волі, сказать по правді, не було. 

І враз, неждано і чудно для ранку, сплеснули мідні звуки оркестру. 

Тепер довкола було досить голо і сумно. 

У неволі тяжко, хоча й волі, сказать по правді, не було. 

Ти, мабуть, не знаєш, що наша дивізія носить ім’я мого рідного міста. 

Оточені вершниками, вози посунулися до міста. 

Приголомшені нежданою бідою, смутні чумаки мовчки повернули волів. 

І це маленьке слово, дійсно, раптом набрало якоїсь незвичайної краси. 

Одягнений у червоний, розшитий золотом чекмінь, воєвода зустрів суворим поглядом посланців. 

Похнюпив глечик голову над тином, замріявся, дощами щедро вмитий. 

Приборкана похмурим гаєм, у ровах скоцюрбилася лоза

Стояли ми, заціплені і зблідлі 

Згорьоване, на жаль, минуле під призьбами вляглося на віки. 

Грай моя пісне як вітер сей грає. 

Всю кров тобі Вітчизно завжди готові ми віддати.

Добридень тату мій і далі неосяжні прийміть любов мою й тепло пісень моїх.

Слово моя ти єдиная зброя ми не повинні загинуть обоє.

привернути увагу співрозмовника 

виражають особисте ставлення мовця до висловлюваної ним думки

поширюють, увиразнюють думку

це спосіб передачі чужої мови