Звертання.Вставні слова

А Ти зійди на гору брате і поглянь на схід: стали світлі наші ха­ти і просторий світ (Я. Колас).

Б О ліро пушкінська на світ увесь брини про зорі щастя (М. Ткач).

В Ми зберегли тебе вкраїнська мово щоб лютий ворог не по­ранив (П. Тичина).

Г Добридень тату мій і далі неосяжні прийміть любов мою й те­пло пісень моїх (В. Симоненко).

А До тебе Україно наша бездольная мати струна моя перша озветься (Леся Українка).

Б Пригадайте мамо те прощання край воріт, де сяяла роса (Д. Павличко).

В Микито знов мою пораду ти забув і судиш про князів (І. Ко­черга).

Г До тебе мій дорогий юний друже приходять усе нові та нові книжки, які відкривають безмежні обрії знань.

А густий, соковитий, запашний бур'ян з-під ніг слався, мені зда­валося, до самого обрію (П. Панч).

Б Оце (одного разу було свято й погода), сиділа стара Кармелиха коло своєї хати на призьбі, дивилася у поле на шлях.

В Почуття підлого переляку і жадоби жити (за всяку ціну жити!) змагалося з почуттям честі, з почуттям самозбереження, важ­ливішого, ніж збереження фізичне ( І. Багряний).

Г Чи тільки терни на шляху знайду, чи стріну, може, де і квіт барвистий (Леся Українка).

А Безумовно ти хоч не феномен, але спритний чоловік (О. Кор­нійчук),

Б Мені тепер відкрилося нарешті що людина створена для любові, для кохання, для зачарованості й захопленості.

В Живу як знаєте я на хуторі, якраз на узліссі (Остап Вишня).

Г Увечері справді пішов дощ (Ю. Смолич).

А О поле, й дорога, і річка, й узлісся зелене! Ви в серці у мене (Л. Первомайський).

Б О незвичайна, чародійна мово, Хоч пронеслася молодість громово, Твій звук у мене в серці не затих. 

В О Львове батьку мій камінний, знаю, Як мучила тебе страшна жада в бою, коли напасницька орда Топтала й роздирала  Русь безкраю (Д. Павличко). 

Г За все тобі спасибі, низький уклін о земле, наш уклін! (І. Гончаренко).

А Юні друзі, ви, певна річ, полюбляєте мандри

Б.Література, за висловом письменника, наповнює ідеї плоттю й кров'ю (І. Цюпа).

В ім'я миру і злагоди народів, напевне, кожний  із нас не пошкодує віддати розум і здібності,віддати всі найкращі сили своєї душі (О. Гончар). 

А я хвилинку виберу, скажу, про командира (отак за першим спогадом і другий виплива): душа у нього щира... (А. Малишко).

А Мужай прекрасна наша мово серед прекрасних братніх мов (М. Рильський).

Б Кобзарю знаєш, нелегка епоха оцей двадцятий невгамовний вік (Л. Костенко).

В Гей рицарю жадібний стережись (М. Бажан).

Г Я сирота з Вільшаної сирота бабусю (Т. Шевченко).

А Краю героїчний пісне соколина ми розбили бурі вільними грудьми, підняли ми в лузі журну ту калину, Україну славну звеселили ми (В. Сосюра).

Б Гірке Тарасе твоє панування, краще б до людей ішов у най­ми (С. Васильченко).

В Південний краю як тепер далеко лежиш від мене ти (Леся Українка).

Г Запалай мій вогнику крилатий полум'ям привітним і незлим (А. Малишко).

А Дівчина не намагалася заплутувати слідів, вона вкидала всі листи до тої самої скриньки, а коли й не до тої самої то при­наймні в тому самому поштовому відділенні, що значилося під цифрою сім (П. Загребельний).

Тепер щоправда довкола було досить голо і сумно (І. Франко).

В І враз, неждано і чудно для ранку, сплеснули мідні звуки ор­кестру (Ю. Смолич).

Г У неволі тяжко, хоча й волі сказать по правді не було (Т. Шев­ченко).

А Нас не злякають ці гори, де може не ступала людська нога (О. Гончар).

Б Звісно чумаки завжди рушають до схід сонця, щоб захопити холодку (О. Стороженко). 

В Ти мабуть не знаєш, що наша дивізія носить ім'я мого рідно­го міста (О. Гончар). 

Г І ось нарешті вершина (О. Гончар).

А Печаль і гордість повніть, моє слово... (М. Нагнибіда). 

Б Орачу мій, господарю великий, гостило в тебе, сонце за сто­лом... (М. Стельмах). 

В Ой водо-водограй грай для нас, грай, танок свій жвавий ти не зупиняй (В. Івасюк). 

Г Луки, луки, пропахлі сіном прілим, чи ви мене впізнали, зем­ляка? (В. Симоненко).

А Вода ж тут, самі бачите, яка: в ній сила земна і сила сонця (І. Цюпа).

Б Раніше, бувало, друкувався навіть у столичних газетах і журналах, а тепер писав здебільшого для себе, для душі (І. Цюпа).

В Ось, я бачу, що багато хто з молодих починає з мініатюр... (О. Гончар). 

Г Дивна річ, саме так народжується му­дрість,

щирість, ніжність – усе те, на чому стоїть сей світ (О. Марченко).