Річна контрольна робота з української мови 9 клас

Марко заявив, що залюбки стрибне з парашутом, але пізніше.

Марко не хоче, щоб хтось взагалі колись стрибав із парашутом.

Усі переконували Марка, що стрибати з парашутом не варто.

Марко заявив, що він ніколи б не наважився стрибнути з парашутом.

«П? — А, — п».

«П, — а, — п».

«П? — а: — П».

«П, — а: — П!».

кома

тире

лапки

двокрапка

двокрапка

лапки

кома

тире

двокрапка

тире

кома

лапки

«Щось воно недобре»: подумав Андрій, удивляючись у пітьму.

Я цієї пісні раніше не чув, – сказав студентові Василь: – Ви її всю знаєте?

«М’ята», – прошепотіла Настя. – «Зійшла холодна м’ята».

«Може, я міг би вам допомогти?» – довірливо запитав незнайомець.

Чоловік, піднявши злегка картуза, повагом промовляє – «Люди, схаменіться».

Оксана довго міркувала, що подарувати сестрі на день народження.

Учень, який ретельно підготував доповідь, успішно відповів на всі запитання.

Водій автобуса сказав пасажирам, які щойно зайшли, що оплатіть проїзд.

У виступі головним було те, що демократичні цінності слід відстоювати.

Український письменник В. Винниченко якось сказав: “Як нудно сіро проходить життя людей неталановитих, так нудно й нецікаво живуть без любові навіть талановиті”.

“Суспільність, – говорив М. Грушевський, – що має віру в себе, мусить мати й відвагу глянути на правду свого минулого, щоб зачерпнути в ній не зневіру, а силу”.

“Митець не може відвернутися від своєї сучасності, – говорив Альбер Камю і далі пояснював: “Якби він відвернувся від неї, то промовляв би в порожнечу”.

“Слово – найтонше доторкання до серця, – був переконаний В. Сухомлинський, – воно може стати і запашною квіткою, і живою водою і розжареним залізом”.

 Вона встала і виявилась зовсім не такою низенькою, як спершу здалося Луці.  

Неподалеку від гаю проходила дорога на Миргород, стоптана копитами коней, ліворуч -  глинища, занесені снігом. 

У сатиновій сорочці, у полатаних штанях, він при­йшов сюди першим з дружиною й дітьми. 

  Легенький вітерець пробіг по верхівках дерев, і вони озвалися враз тихо й ніжно.

 Не то осінні води шуміли, збігаючи в Дунай, не то вітер бився в заломах провалля.

  Ти кобзу любиш ніжнодзвонную, а я – співаючий курай.

 Лиш небо гуде неокрає, та сім'я журавлина на кри­лах весну піднімає, та ясними ночами зорі світять мечами на Дону, на Дніпрі, на Дунаї. 

  Бійці замовкли, пластинку зняли, проте пісня про­довжувала звучати і наростати десь надворі.

 так що настрій зіпсувався на цілий день;

  проте погода посприяла нам і цього разу;

  й обговорювати можливі перешкоди;

передчуваючи серйозні ускладнення.

 В осінній вечір слово засвічу, і світ мені засвітиться при слові. 

  То дощ холодний січе, то вітер осінній проймає до кісток.

  Прилинув вітер, і в тісній хатині він про весняну волю заспівав. 

 Світало, але світанок був якийсь виснажливий і втомлений.

 Наша дума, наша пісня не вмре й не загине.

Не тільки друзі, а й вороги поважали князя Ярослава Мудрого.

 На розпутті кобзар сидить та на кобзі грає.

  Лише гул од копит степом котився та хліба шелестіли.

6

5

 4

 3

Здобули волю відшукали долю.

Посієш впору збереш зерна гору.

Гаї шумлять я слухаю хмарки біжать милуюся.

Знаю одне мені вистачить сил подолать перешкоди.

перше

третє

четверте

п'яте

Вже тиха осінь ходить берегами на вербах трусить листячко руде.

Сашко задихався та зморився більше години вони бігли з Сіроманцем.

Сонце зайшло степові озера стали на якийсь час темно-червоними.

Брязне клинок об залізо кайданів піде луна по твердинях тиранів.

1

2

З

4

… кидаю всі невідкладні справи та йду в поля далекі.

… у цей час народжуються нові потаємні мрії та сподівання.

… час пробудження природи від тривалого зимового сну.

… ласкаву, сонячну, повну радісних пташиних переливів.

Відбились зорі у воді летять до хмар тумани.

Життя росте лишень з любові лише краса людей навчає жить.

Дощ пройшов хазяйським кроком сад в росі купається.

Дуже дивний пейзаж косяками ідуть таланти.

друге

третє

четверте

п’яте

 Сонце й повітря лоскочуть щоки, а зелень ялинкових гілок виглядає з-під снігу так свіжо, що, здається, надворі стоїть весна, одягнена в білі шати (М. Коцюбинський).

На все впливає мови чистота: зір глибшає і кращають уста, стає точнішим слух (Д. Павличко).

  Сон літньої ночі колись мені снився, коротка та літня нічка була, і сон був короткий, — він хутко змінився і зник, як на сході зоря розцвіла (Леся Українка).

  Мати вірила: земля усе знає, що думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю (М. Стельмах).

Азовське море і Чорне море, зелені діброви і спів солов'я, високі Карпати, донецькі простори — це ти, Україно моя! (І. Нехода).

 Марія дивилася в розпечене повітря, що тремтіло над жовтою стеблиною ковили: на обрії заворушилася кора землі (Р. Іваничук).

Де степ широкий, наче море, де дише пахощами гай, де небо зоране, прозоре, – то мій святий, чудовий край (В. Залізняк).

  Люблю я бродити по лісі, слухати далекий шум дерев, коли здається, що шкірне дерево шумить на свій мотив, на свій лад (О. Копиленко).

Коли мені кажуть «Київ» , я бачу Дніпро, стоячи на Володимирській гірці, я схиляюсь над неосяжним простором, що відкривається моїм очам унизу, і в мене таке відчуття, наче я птах… (П. Загребельний).

 Є прадавні скарби, що намертво лежать у землі, і є живі скарби, що йдуть по землі від покоління до покоління, огортаючи глибинним чаром людську душу (М. Стельмах).

  Уже сонце похилилося на захід і заходило надвечір’я, як вони (мисливці) сиділи, потомлені, на колоді в гущавині перед великою галявиною ( І. Багряний).

 А я додам: любити можна поезію в добу ракет, бо, дивна річ, людина кожна якоюсь мірою поет ( М. Рильський).