Розділові знаки. Синтаксис. ЗНО

Весь світ знає Довженка як великого кінорежисера. 

Микола Лисенко відомий у світі в першу чергу як композитор. 

Гірські краєвиди відкрилися перед нами як на долоні. 

Софія височіє над Дніпром як свіча. 

Я був у власному житті і машиніст і пасажир. 

Один оце я тільки – ні в тин ні в ворота. 

Не схотіла душа бунтівна ні тепла ні смачного пшона. 

Слизняк не виросте ні лебедем ані орлом. 

Є місцевості веселі радісні є похмурі тривожні й недобрі місця. 

Летиш і милуєшся всім і сріблястою нехворощю і ворохами золотими на токах. 

Скрізь на вершечку стрілецької гори на пагорбах і видолинках панувала тиша. 

Земля і місяць вишні і тополі і тиша в тиші і тумани в полі усе в чеканні. 

Лежить дорога золотом прошита. 

І видзвонює мотив моє слово сріблом скуте.          

По вінця сповнені краси шумлять смерекові ліси

Біліють смолоскипи грайливо пофарбованих ялин. 

Вона вже не чула нічого, крім голосу власного серця. 

Дніпро тече повільно, величаво, розливаючись безліччю рукавів. 

На світі жив хлопчина кучерявий – допитливий, непогамовний, жвавий. 

Дозволь мені, мій вечоровий світе, упасти зерням в рідній борозні. 

Протестуючи треба запропонувати щось навзамін. 

Старі верби стоять похнюпившись. 

Соснове гілля наїжачившись дивиться вгору. 

Обіймаючись плачуть берізки сині-сині світанки встають. 

Сині роси зблискували на травах і сонце купалось на левадах. 

Десь у хлібах кричав перепел і туман стелився од річки. 

Хвилина ще і схід розпише в сліпучі барви небосхил. 

На хвилину раптом стихли голоси і спинилися тіні. 

Життя карає неодмінно за кожен гріх, за хибний крок, поки збагнеш, що не година, а все життя – один урок. 

Мова – наша зброя, якою ми служимо народові, що нас народив, вигодував, виховав. 

 Коли людині є що сказати, вона виллє з глибини власної душі все те, що має, на папір або полотно. 

Хіба не вірите, що скоро день засвіте, що сонце наше вже з-за обрію встає... 

 Поет змальовує всенародний визвольний рух, коли: «жінки навіть з рогачами пішли в гайдамаки». 

У романі «Собор» Олесь Гончар порушив важливі проблеми сучасності, адже «Нема країни кращої, ніж правда», – як сказав один із героїв твору металург Іван Баглай. 

Потім філософ здивував його такими словами, скажіть матінці-цариці, що мені моя сопілка й вівця дорожчі царського вінця.

У поемі "Імертвим, і живим..." Тарас Шевченко, застерігаючи українців від безпамятства, писав, що "хто матір забуває, того Бог карає, того діти цураються..."

Він, п’ятирічний хлопчик, міг би гратися годинами. 

Я так люблю тебе, мій краю, красу твоїх степів і гір. 

Ночували гайдамаки в зеленій діброві, на припоні пасли коні, сідлані, готові. 

На світі все знайдеш, крім рідної матері. 

На подвір’ї голосно сміються діти і пурхають горобці. 

І жмуриться вікнами наша хатина і шепче задумливий сад. 

День був сонячним і небо здавалося ще більшим. 

Жайворонок заспівав для своєї жіночки і їй теж захотілося злетіти в небо. 

Ти до землі всім серцем прихились мені шепоче рідна Україна. 

Учітеся ти нам прорік борітеся з ярмом неволі. 

Доводила одна нікчемність що підлабузництво це чемність. 

Ти доросла людина часто кажуть мені.