Розділові знаки у простому і складному реченнях

Латаття ніжилось в озерах, хитали ряску карасі.

На вечірньому небі потьмяніли і щезли сріблясті зірки.

Національна своєрідність зближує нації, а не роз′єднує їх.

Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки.

Торгуй правдою більше бариша буде.

Відбились зорі у воді летять до хмар тумани.

Угорі почало виднішати місяць зійшов.

Як зараз бачу ген горить мій степ.

Поглянув я на ягнята не мої ягнята.

Половіє безмежний клин озимої пшениці високе красується жито сріблиться овес.

Здалось на мить пливе у безвість ночі під парус хмар високий корабель.

Буде воля буде все.

 Щасливими не народжуються щасливими стають.

 Я знову вгадую приїдеш ти чи ні?

 Реве та стогне Дніпр широкий сердитий вітер завива.

Дзвенить під серцем золота стріла дзвенить сережка золота у вусі.

Плачуть дощі в снігах, просять вітри спочину і розбивають в прах зоряну павутину.

Минає літо, осінь вже бреде, лісів багрець торкнувся вересневий.

Планета сива над віками крутиться, минають дні, і пахне сіножать.

Успішним людям відомо, що в розмові велике значення має те, як подається інформація.

друга частина безсполучникового речення доповнює першу (можна вставитити що)

друга частина безсполучникового речення пояснює, розкриває зміст першої (можна вставити а саме)

друга частина безсполучникового речення виражає причину того, що говориться в першій (можна вставити бо)

у першій частині безсполучникового речення пропущено 

i побачив, i почув, i відчув

 спонукальні речення

мають спільне слово

мають спільне підрядне речення

 безсполучникові речення (при цьому присудки цілком однорідні за значенням)

1

2

3

4

5

6

 Сонце вже котилося на захід, над полями здіймалася легка пара, у небі, як листя осики, тріпотіли крильцями жайворонки, зеленим соком пашіли трави, - у які причепурилися горбки. 

 Високо поросло розкішне дерево вгору, укриваючи холодком зелену землю,на котрій, чіпляючись колосками за гілки, буяє розкішна рослина.

Проміння ламалося в хвилі, блищало, миготіло, рябіло наче хто сипонув на воду блискучими іскрами. 

 Отут серед цвіту, здається: що якби людина навчилася мудрості в дерев, то не була б ворогом самій собі й природі. 

тире

кома

крапка з комою

двокрапка

і зозуля правічна кує.

і ніжно цілує сонне озеро.

і несміливо озивається перша пташка.

і треба збиратися в дорогу.

Там, де є справжній талант, справді немає старості, бо талант вічно юний.

Скрізь тепер весело, ясно, світ божий скидається на рай, а білява панночка із смутними очима сумує.

Усе свіже, зелене та яре, тому що село коло річки.

Я відчуваю: день той недалеко, коли мій рід промовить до віків.