Розділові знаки у складному реченні з різними видами зв'язку

На тихім озері, де мріють верболози, давно приборкані і влітку, й восени, то плюскоталися, то плавали вони, і шиї гнулися у них, як буйні лоли (М. Драй-Хмара).

Коли ж дзвінкі, як скло, надходили морози і плесо шерхнуло, пірнувши в білі сни, - плавці ламали враз ті крижані лани, і не страшні для них були зими погрози (М. Драй-Хмара).

Крізь шибки вікон стежили за рекрутом сиві бабусі і він, вітаючись із сусідами йшов вузенькою вулицею, де поряд інших убогих хат стояла його хата з трьома вікнами і такою давньою покрівлею, що вже замість соломи виднівся суцільний яскраво-зелений мох, з якого буйно росли і гнучко колихалися під вітром окремі стеблини жита (А. Шиян)

Дерзайте, лебеді: з неволі, з небуття веде вас у світи сузір'я Ліри, де пінить океан кипучого життя (М. Драй-Хмара).

Довкола будиночків цвів бузок, і на білі стіни падала прозора тінь від листя (П. Панч)

Нас розлучали з рідними з життям і навіть -  з мрією, але ніщо і ніколи нас не розлучало з вірою (Б. Олійник)

Чарівне море, та наймиліша серцю таки земля (Р. Іваничук)

То мати гукає, то мати шепоче,- мене виряджаючи в дальню дорогу (П. Воронько).

У життєвому круговороті народжуються неповторні людські світи.

І раптом у другій половині дня наступило нарешті омріяне, довгождане.

А при думці що все це теж коїть людина — і коїть уже не вперше, — стискається серце.

Вдивляючись щороку в очі юнаків і дівчат, яких проводжаю в самостійну дорогу життя, я не можу бути спокійним.

Що ж є найголовнішим у людині яку ми творимо?

То, напевне, були кроки осені, чи луни, чи печалі його.

Тепер було літо, і солов’ї вже давно замовкли.

Навіть не віритьея, що десь отаке ж чарівне й неозоре врожайне багатство витолочується чобітьми, нищиться металом і заливається людською кров’ю.

Гроза нарве волошок в небі синіх і, сплівши із таких квіток вінок, твоє чоло прикрасить, Україно!

І раптом якось несподівано ліс озивається гортанними звуками.

Відрізала їм і більше не глянувши, далі пішла поставно, гордовито, вихляючи стегнами, уже як міська. 

Хоч навколо, за тином ліс жовтів і мінився осінніми фарбами, але хміль іще буйно зеленів.

1

5

2

3

4