Розділові знаки в безсполучниковому складному реченні

 даруючи красу.

несе тепло, радість, енергію.

 і люди милуються красою.

сонце дарує свої промінці.

 Роздивися тверезо по світу - нас нова обнімає доба.

Пан гуляв у себе в замку - у ярмі стогнали люди.

Зійшов сніжок - берись за плужок.

Посієш вчинок - виросте звичка.

То не хмара — біла пташка хмарою спустилась. 

Уже немає хмар — то табуни сполоханих, розпужаних диких коней скільки духу мчаться понад хатами. 

 Вітер в гаї не гуляє — вночі спочиває. 

А ясновельможний на воронім коні блисне булавою — море закипить. 

Відбились зорі у воді летять до хмар тумани.

Дуже дивний пейзаж косяками ідуть таланти.

Дощ пройшов сад в росі купається.

Життя росте лишень з любові лише краса людей навчає жить.

безцінне «зерно істини», пізнане автором.

а не їхня складна мова чи прозова форма.

прихована в алегоричних образах.

саме вона становила сенс життя мудреця.

друге

третє

четверте

п’яте

 який по-новому оцінює давно відомі історичні факти.

 саме так можна «побачити» його інтелектуальний рівень.

 потенційного натхненника моїх креативних рішень.

 і саме це допомагає мені більше дізнатися про нього.

Міцна сім'я міцна держава.

Світали ночі вечоріли дні.

Ловив рибку впіймав рака.

Небо зоряне завтра дощу не буде.

пахнуть білі гречки.

прийшов травень.

вишні тільки готуються.

розносяться пахощі навколо.

Відбились зорі у воді летять до хмар тумани.

Життя росте лишень з любові лише краса людей навчає жить.

Дощ пройшов хазяйським кроком сад в росі купається.

Дуже дивний пейзаж косяками ідуть таланти.

Вже тиха осінь ходить берегами на вербах трусить листячко руде.

Сашко задихався та зморився більше години вони бігли з Сіроманцем.

Сонце зайшло степові озера стали на якийсь час темно-червоними.

Брязне клинок об залізо кайданів піде луна по твердинях тиранів.

потім натиснув на дзвінок

підійшовши до дверей.

й почав прислухатися.

двері відхилилися.