КР. Складнопідрядне речення. Безсполучникове складне речення.

 Я відчуваю день минає.

 Я знаю з попелу сходять квітки.

Сипле сніг тремтять дерева.

Вітер колише трави шовкові ніч кругом.

Адже сказано (...) на початку було Слово, яке,як відомо, формує свідомість.

Світали ночі, вечоріли дні (...) не раз хитнула доля терезами.

Козаки знали (...) Сірко обманути сее ворогові не дасть.

Прийде грудень з похмурим небом (...) чекай гарного врожаю.

кому

крапка з комою

тире

двокрапку

і соняхи сіяли золотом.

дарма що шуліка висів у небі.

навіть хлопчаки їх не лякали.

сповіщали про наближення дощу.

І досі сниться: вийшла з хати веселая, сміючись, мати.

На зеленій траві білі чайки сидять, білі свічі горять на тарелях латать.

Сподіваємося, жде кожна мати: знову з'їдуться діти додому.

Вимерла мова в устах народу - вимер і народ.

Роздивися тверезо по світу - нас нова обнімає доба.

Зійшов сніжок - берись за плужок.

 Пан гуляв у себе в замку - у ярмі стогнали люди.

Посієш вчинок - виросте звичка.

1Г 2Д 3В 4А

1А 2В 3Г 4Д

1Б 2А 3Д 4В

1 В 2Д 3Г 4А

1Г 2В 3А 4Д

1Д 2Г 3В 4Б

1А 2В 3Б 4Д

1Б 2Д 3А 4Г

1В 2А 3Г 4Д

1Г 2Б 3В 4А

1Б 2Г 3А 4Д

1Д 2Г 3А 4В

Коли болять ноги, ... .

..., адже мій дім знаходиться далеко.

... хоча я знаю, що це корисно.

Якщо немає бажання, ... .

над хатами здіймалися ниточки диму.

ховаючи землю під білу ковдру.

 і щедро засипала все довкола снігом.

старанно вкривала все довкола снігом.

Нехай над світом тіні хмурі на зло їм ставимо життя.

В погожий день коли цвіте калина гуркоче в небі благодатний грім.

Там де мало горіхів і шишок білка заготовляє вдосталь грибів.

Виявляється що дорослі ведмеді дуже пристрасні математики.

Вийшовши з густого соснового лісу, ми побачили велике поле маків

Квіти згортали пелюстки, відчуваючи наближення нічної прохолоди.

Євген Черниш сидів на траві оддалік, спершись підборіддям на руки.

Почувши про приїзд театру мініатюр, учні зібралися в актовому залі.

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.

Я збагнула, що забуття не суджено мені.

З дороги видно було, як вився у низині кривульками глибокий та каламутний Прут.

У Січі був такий звичай, що кожен мусив коритися волі старшого.

Очерет шумів так, що дерева потопали у ньому.

Ростуть міста, яких не бачив світ.

Бачу, як поволі ясніє на сході.

Знайшовся такий, що дав волю, дав і землю.

Мені здається, що час іде чимраз швидше.

Розповідають, що він зчорнів після тої пригоди.

Біліє гречка, наче хтось розіслав шматки полотна.

Ви чули, як шумлять бори у вересневі вечори?

Навколо стояла така тиша, що чути було золотий звук переджнивності.

А злива так само почала відходити, як і надійшла.

У полі ще лежав сніг, хоча весна брала своє.

Я люблю, щоб сонце гріло, щоб гукали скрізь громи.

Розкажи, як за горою сонечко сідає, як у Дніпра веселочка воду позичає.

Певне, в кожного є заповітні пороги, звідки нас проводжали в життя матері.

Там, де Ятрань круто в'ється, з-під берега б'є вода.

Бузок, котрим були обсаджені стежечки, переліз на інше місце, щоб вільно там рости.

Народе мій, до тебе я ще верну, як в смерті обернуся до життя.

А на тому місці, де стояла тінь, широкою плямою сяяло сонце.

Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись.

Добре, що напроти його будинку знаходився сад, звідки долинали пташині голоси.

Я люблю, як буває, восени пахне яблуками в хаті.

Любив він вечори, коли сестра, примруживши очі, співала біля вікна.

Буває, що й новий птах стару пісню співає.

Пригадую вечір, коли мама заварювала чай з жасмином, який ми дбайливо збирали з бабусею.

Той, хто не любить своєї країни, нічого любити не може.

Росла в гаю конвалія під дубом високим, захищалась від негоди під віттям широким.

Дорога незабаром скінчилась, і автофургончик почало підкидати на вибоїнах.

Летять з гори санки і гринджолята, в очах мигтять занесені тини.