Розділові знаки в складносурядних реченнях

Ми в боротьбі пройшли крізь бурі і негоди і творимо життя незборне, молоде.

Слава тим і привіт, хто шляхи проклав у світ.

Ніч, і вітер віти рве вербові.

Була б охота - наладиться кожна робота.

Чи то галич налетіла чорна, чи то гору турки обступили?

Знов ранній присмерк і важче стало триматись вірної дороги.

Дунув вітер понад ставом - і сліду не стало.

Котиться перекотиполе та недовго йому котитися. 

Вітрець дмухнув і забриніли стебельця сіна.

Рости моя дитино мила красуйся вранішня зоря і хай тобі братерства сила у душу лине з букваря.

Голубіли стіни будинків і на сірому тлі піску вони здавалися великими квітами. 

Тепер пшеничні й бурякові плантації лишилися позаду і стежка бігла серед рясних виноградників.

і пригріло першу несміливу травичку.

та земля все ще була замерзлою.

і дітлахи висипали гратися, весело розказуючи різні історії.

і вітер шелестить густою осінньою травою.

Тільки невсипуще море бурхає десь здалеку та зорі тремтять у нічній прохолоді.

Єдиний спосіб на землі вплинути на іншу людину це говорити про те чого вона хоче. 

Минали хвилини і ось через увесь екран простяглася довга синя смуга.

Яке то щастя свій народ у світлі бачити!

І виріс він, і кобзу взяв, і струн її торкнувсь рукою, і пісня дивна полилась.

Остання пісня продзвеніла  - і в небо тихо піднялась душа поета наболіла.

Подекуди з-поміж верб та садків виринають білі хати та чорніють покрівлі високих клунь.

Вона (Соломія) приклала до рани мокру холодну ганчірку, і Остапові стало легше.

Тепер пшеничні й бурякові плантації лишилися позаду і стежка бігла серед рясних виноградників, петляючи поворот за поворотом.

Живуть в серцях людей Шевченкові слова безсмертні і тихо по Вкраїні всій бринять його пісні славетні.

Не шелесне ліс однак лиш зрідка трісне дерево або десь у дзвінких верхах простукотить дятел, лісовий телеграфіст, мовби передаючи кудись у безконечні хащі звістку про подорожніх 

Скоро уся долина і гори блищать вогнями і разом з димом з землі здіймається вгору і пісня

Заплющу очі - і з глибини пам’яті, золотими човнами пропливають серед безмежного степу незабутні дні мого дитинства. 

Любить людей мене навчила мати, і рідну землю, що б там не було.

Не пливе супроти вітру запах квітів і кадила - але йде по всіх усюдах добра слава, добрі діла.

Знову ніч, і знову ранок, і поклони, і молитви, і в старій душі тривога, сумніви, і неспокій

Закукурікає півень у селі і чути його на Полтавщині й на Харківщині

Брехнею кажуть світ пройдеш та назад не вернешся повір ніколи.

Край неба червоніла сонячна заграва та щоправда вітерець ледве чутно дихав 

Тут в хатинці лісника було зовсім затишно і ніщо не нагадувало про війну