Самостійна робота

Дозволь мені, мій вечоровий світе, упасти зерням в рідній бороні.

Розминаючи сизий полин у долоні, роси юності спогадом п’ю.

До серця доторкнулася весна, ота жіноча, ніжно-лебедина.

Усі, за винятком Андрія, прийшли того вечора на збори.

Ніч була темна, але тиха.

То пилок, то сніги, то сльота партизанську вкривають дорогу.

Крім знання, тут потрібна інтуїція, дар передбачення, дар ясновидця.

У темному гаю, у зеленій діброві, на припоні коні отаву скубуть.

Щовесни, як і інші дерева, яблуня своїм цвітом цілується з бджолами.

І все-таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю.

Хлопець стріляв швидко, хоча й неточно.

О земле втрачена, явися бодай у зболеному сні!

Край шляху, у долинці, догорає вогнище.

  А там, надворі, іде дощ, готується до виступу веселка.

За винятком баби Оришки, Чіпка нікого не любив.

Бійці пересуваються катакомбами згорбившись.

Одні сиділи на буреломі інші слухали стоячи.

Із вирію летять курличучи ключі.

Попрацювавши мої друзі пішли грати у футбол.

Чорна качка тримається на воді розпластавшись.

Не подумавши й кілочка не затешеш.

Спочиваючи бійці славну пісню співають.

Прощаючись Радченко поглядає в бік Дніпра.

Стоїть замислившись стара груша в саду!

Затихаючи десь за ланами гомонів грім.

І місяць травень буде гомоніть рудим джмелем наляканим до краю.

Над луками залитими квітневою повінню холонув оранжевий вечір.

Покрите хмарами сонце на сей день червоно вибилося з-за гори.

Дуби наповнені темінню стоять безшелесно в якійсь шляхетній величі.

Мої дні течуть тепер серед степу серед долини налитої зеленим хлібом.

Селища натомлено поринулі в сон спочивають у теплих обіймах ночі.

Легенький попілець підхоплений силою вогню злітав догори та розходився навколо.

Найдовше сніг тримається в затінку або в присипаних листям чи землею ровах.

Застебнутий на всі ґудзики він стояв справді як соняшник у цвіту і тішив мені очі.

Озеро оточене густими кущами та високими вербами було не широке а довге.

Наближається повний спеки й світла південь.

Хто це там оповитий в туман заховався за сиві каштани?

Мечем і кров’ю писані кросворди ніхто уже повік не розгада.

Шумлять білим цвітом налиті сади навесні.

Раз добром нагріте серце вік не прохолоне.

Вечір морозний і зоряний надходив швидко.

Небо ясне й бірюзове рідко бачили мандрівники.

Дедалі попадалися вже сосни старі руді кострубаті.

Сніг блискучий та легкий здається падає на серце прямо.

Ближче до старезного лісу чорного густого ставало сумно.

Книги — морська глибина.

Всесвіт цей — акваріум планет.

Сухі гілки — це вже вінок терновий.

Виє вовк — ночей моїх соліст.

Сумління — річ тендітна і марка.

Перед тобою світ — великий том розкритий.

Життя — спокута не своїх гріхів.

Одна в поета правда — чистота.

Я маю спокій — істинного друга.

Співають солов’ї — співці весни й любові.

Віолончельний ялини шум пісню душі моєї хотіли вітри підняти на глум.

Самсон заступник твій надія та єдина відкрив чужинці свою міць таємно.

Рудий яструб степовий розбійник знявся вгору й закружляв над полем.

До Олесі підійшов один з останніх бійців танкіст Василь Кравчина.

Син білявого дня і чорнявої ночі вечір-мулат підійшов до порога.