Підмет і присудок як головні члени речення

підмет

присудок

додаток

означення

Прожити вік – не поле перейти.

Умовились ми з Василем на річку піти на цілий день.

На давніх партизанських тропах лишилась спогадом війна.

Весь день на дротах коливається дощик.

Затихне і знову журитись почне.

Ліс стояв розхристаний, спустошений і дикий.

Золоточубий жовтень прийшов позолотити дерева. 

Митець щоразу все мусить відкривати заново.

Так, я буду крізь сльози сміятись…  

Ліс стояв розхристаний, спустошений і дикий.

Золоточубий вересень прийшов позолотити дерева. 

Митець щоразу все мусить відкривати заново.

Так, я буду крізь сльози сміятись…  

Хмари починають темніти, стають синьо-чорні. 

Ой три шляхи широкії докупи зійшлися.

Намотати на вус – це фразеологізм

Щире кохання – то великий скарб.

вигуком

іменником

займенником

Складений

дієслівний

Простий

Складений

іменний

Це "добре" прозвучало тепер м'яко (І.Вільде)

Все пахне молодістю і життям (М.Рильський)

Шипшина важко віддає плоди (Л.Костенко)

Пройшло в мовчанні кілька хвилин (М.Коцюбинський)

Ні, любий тату, я буду слухатись (Леся Українка)

Я хочу вам про рідний край сказать (Олександр Олесь)

Буду я навчатись мови-блискавиці в клекоті гарячім кованої криці... (А.Малишко)

Оженитися - не дощик переждати (Нар.творчість)

А тепер ми хочемо вечеряти всі разом.

Ранок був безхмарним, тихим.

Коростишів із самого ранку вітав гостей.

Людина в цьому світі здається краплею в морі.

Вулиці Житомира романтичні.

Табір ще продовжував спати

Вчора я запізнився на зустріч.

Знання - сонце, книга - вікно.

Коростишів - це невеличке містечко на Житомирщині.

Я - син народу, що вгору йде.

Ми - любимо свою державу.

Два та два - чотири.

Усі ми дужі дружбою своєю.

Хата була простора.

Тримаючи в руках скрипку, людина не здатна зробити погане.

Біля печі бабуся продовжувала чаклувати.

Рання пташка пшеницю клює, а пізня очиці дере.

Василько з батьком підійшли до ялинки.

Це був його улюблений куточок міста.

Старий збентежився.

Лось обтрушував із себе воду й скалки льоду.

З тих пір риба стала жити на березі.

А ми з вами повинні жити не задля пристойності, а для діла.

Весна почала вже вбирати степ у зелені шати...

Він з того тяжкого дня перестав ходити до річки.

Буде мати проводжати сина.

Батьки пішли копати город.

Я маю бажання вчитися на відмінно.

Сестра попросила купити кілька зошитів.

Ми почали вивчати творчість Ліни Костенко.

Зароблена копійка краща за крадений карбованець.

На гіллі рясному цвіт немов сніжинки.

Я не геній, я звичайний чоловік...

Книжки то наша праця, наша совість, цілющої води живий струмок.

То був єдиний наш порятунок.

Хлопці намагалися не думати про небезпеку.

Батько порадив синові зайнятися велоспортом.

Іринка завжди буде пам'ятати слова матері.

Здійснилася моя мрія побувати у Венеції.

Туристи сіли перепочити.

Весна почала вже вбирати степ у зелені шати...

А сніг звичайним став.

Мені ж треба повну діжечку води натягати.

Ні, любий тату, я буду слухатись!

І все одно хтось нам повинен відчиняти двері.

 Лісове болото обступили білокорі верби.

Стоять віддалік одна від одної три верби.

Ще здалеку побачили чотири берізки.

 Учень бездоганно описав степ.

Повіяло холодом.

 Петрик гнув кирпу.

Іван хоче навчатися.

Відповів кожен з нас.