Самостійна робота. Однорідні члени речення

І знов стелиться переді мною шлях через терни.

Шалений вітер хвилі гнав і розсівав туман руками.

Якась дужа хвиля прокочується по всьому тілі.

Велика хмара йде над селами.

Чистий голос підійматися вгору, як жайвір.

Красива осінь вишиває клени золотим, тихо висипає листя вітер.

Схилився вечір до землі, і сонце сяйвом ріки стелить.

Темніло небо, а потім звільна прояснювалося зорями.

Вирок поетові продиктувала не тільки особиста образа царя, скільки страх перед ним.

Гнів і жаль, огонь і холод, несамовита радість і гірка туга разом обхопили Петрове серце.

Місячне сяйво пронизало ніжно-синяві мряки ночі.

І барвінком, і рутою, і рястом квітчає весна землю.

Місяць хилився все нижче, золотавився, тьмянішав.

Раділо сонце, ниви, і луки...

Нам тільки хліба сонця й волі.

Яблуні дихають, цвітом рясно, червоно, біло.

То там, то тут, поскрипували чорні, мов з каменю вирізані, верби.

Над озером пахучим, золотавим дзеленькає маленькая бджола.

Весь зелений степ, і синє кругле небо заливало проміння гарячого, золотого сонця.

Впали роси на покоси засвітилися навколо.

Гарячі соняшники то тут то там вишикувались в окремі ділянки й задумливо посхиляли голови.

І не тільки асфальт, а й звичайний сірий булижник почав блискати й переливатися в срібних ромбиках сонця.

Сухе листя дощем спадало з дерев черкало об гілячки і шелестіло.

І чорна ніч простелювалась чорним сукном по селу садках та лісах.

Його причарувала рідна мова пісня чисте повітря рідного краю.

Квітки любові та щастя розцвітають єдиний раз.

Над широкими сіножатями над зеленими ярами встав легесенький туман.

Заплакали зелені верби лози дрібною росою.

І пахнуть медом як осінні соти мої земні простори і висоти.

Темні хмари засіяли на сніжних чолах гір і перекидаються гнівними словами громів.

Над морем піднімались високо в небо дикі стрімкі скелясті гори.

Присмеркові сутінки опали сонну землю й душу обплели.

Над морем піднімались високо в небо дикі стрімкі скелясті гори.

Глибокі зелені долини вкрились прозорим туманом.

Небо синіло в високості чисте й безмежне.

Нічка на землю упала синім прозорим серпанком.

Сивий ковил оповивав далечінь тонким туманним серпанком.

Ніч широким вороним крилом безшумно обгорнула степ.

Від Дніпра повіяв теплий низовий вітер.

Із далеких хуторських хат виліз великий червонуватий місяць.

Вже стояла глибока південна ніч.

Якось раз над містечком стояла тиха місячна літня ніч.

А надворі ніч весняна тепла.

А над головою розляглося таке широке бездонне всіяне зірками небо.

Після незвичайно довгої і лагідної осені настала відразу люта морозна зима.

Над водою пропливло легеньке білосніжне павутиння.

Сірі ледве помітні в тумані плавні непривітно шуміли.

Все сповнене особливих нерозпізнаних звуків.