Самостійна робота. Речення зі вставними конструкціями

О ліро пушкінська, на світ увесь брини про зорі щастя (М. Ткач).

Ти зійди на гору, брате, і поглянь на схід: стали світлі наші хати і просторий світ (Я. Колас).

Ми зберегли тебе, вкраїнська мово, щоб лютий ворог не поранив (П. Тичина).

Добридень, тату мій і далі неосяжні, прийміть любов мою й тепло пісень моїх (В. Симоненко).

До тебе, мій дорогий юний друже, приходять усе нові та нові книжки, які відкривають безмежні обрії знань (Р. Братунь).

Микито, знов мою пораду ти забув і судиш про князів (І. Кочерга).

Пригадайте, мамо, те прощання край воріт, де сяяла роса (Д. Павличко).

До тебе, Україно, наша бездольная мати струна моя перша озветься (Леся Українка).

Чи тільки терни на шляху знайду, чи стріну, може, де і квіт барвистий (Леся Українка).

Оце (одного разу було свято й погода) сиділа стара Кармелиха коло своєї хати на призьбі, дивилася у поле на шлях (Марко Вовчок).

Почуття підлого переляку і жадоби жити (за всяку ціну жити!) змагалося з почуттям честі, з почуттям самозбереження, важливішого, ніж збереження фізичне (І. Багряний).

Густий, соковитий, запашний бур’ян з-під ніг слався, мені здавалося, до самого обрію (П. Панч).

Живу, як знаєте, я на хуторі, якраз на узліссі (Остап Вишня).

Увечері, справді, пішов дощ (Ю. Смолич).

Мені тепер відкрилося, нарешті, що людина створена для любові, для кохання, для зачарованості й захопленості (П. Загребельний).

Безумовно, ти хоч не феномен, але спритний чоловік (О. Корнійчук).

О незвичайна, чародійна мово, Хоч пронеслася молодість громово, Твій звук у мене в серці не затих (Д. Павличко).

За все тобі спасибі, низький уклін о земле, наш уклін! (І. Гончаренко).

О поле, й дорога, і річка, й узлісся зелене! Ви в серці у мене

(Л. Первомайський).

О Львове батьку мій камінний, знаю, Як мучила тебе страшна жада в бою, коли напасницька орда Топтала й роздирала Русь безкраю (Д. Павличко).

А я хвилинку виберу скажу про командира отак за першим спогадом і другий виплива душа у нього щира… (А. Малишко).

Мабуть не злічити всіх визначень сили і краси народного поетичного слова

(Г. Бойко).

А ці вміння розмовляти і слухати як зазначає більшість учених-психологів дуже важливі для людини (З журналу).

Література за висловом письменника наповнює ідеї плоттю й кров’ю

(І. Цюпа).

Мабуть, передчуття розлуки властиве людині (І. Цюпа).

Чуєш, брате мій, Товаришу мій, Відлітають сірим шнуром Журавлі у вирій

(Б. Лепкий).

На материні прохання, уявіть собі, ніхто не зважає (О. Довженко).

Чигирин, здається, глянув не в очі, а в душу брата (М. Стельмах).

Я, наприклад, взнав від Миколки, що не тільки люди ходять у гості одне до одного, а й дерева до дерев. (Є. Гуцало).

Тепер, щоправда, досить було голо і сумно (І. Франко).

Жахіть війни, на щастя, ви не зазнали… (О. Гончар).

В ім’я миру і злагоди народів, напевне, кожний із нас не пошкодує віддати розум і здібності, віддати всі найкращі сили своєї душі (О. Гончар).