Складне речення. Складносурядне речення.

Вони й не мріяли купити кращу хату чи хоч би ще одне ліжко, бо були дуже вбогі.

Йдучи вранці до школи, Чарлі бачив у вітринах крамничок цілі стоси величезних шоколадних плиток.

І як же він прагнув потрапити на фабрику й побачити, що ж там усередині.

Хатинка аж ніяк не була розрахована на стількох людей, і жилося їм там страшенно незручно.

заступивши темрявою небо.

і ринула стоголоса злива.

і зависли над молодими садами.

пішов густий літній дощ.

безсполучникове

складносурядне

складнопідрядне

це просте речення, а не складне

Гаррі лежав і дивився, як з кожною секундою наближається його день народження.

Гаррі позадкував, наштовхнувся на валізу і, перечепившись через неї, скотився в рів.

Гаррі знову схопив свою паличку, а далі він обернувся й одразу помітив Стена.

Хтось із такою силою гупнув у двері, що вони зірвалися з завісів і, оглушивши всіх, хряпнулися на підлогу.

Геґрід подивився на порожній камін, де лежали зіжмакані торбинки з-під чипсів, і фиркнув.

Запитання спалахували Гаррі в голові, наче вогні феєрверку, але він не знав, з котрого починати.

Доки Дадлі доїдав четвертий шматок торта, тітка Петунія сьорбала каву, відчепіривши мізинця.

Геґрід зненацька витяг бруднющу, засмальцовану хустинку, гучно висякався, і Гаррі ніби почув завивання сирени.

Уже давно надійшла пора обіду в колі родини, але за стіл ще ніхто не сідав.

День минав дуже швидко, і поступово надходив вечір.

Дехто вже й мерзнути почав, щільніше обхоплюючи себе руками.

Анна впала з велосипеда, бо вона була неуважною на дорозі.

Гаррі знову схопив свою паличку а Рон уже звівся на ноги.

І тут він згадав про все і голова рвучко повернулася в бік світла.

В автобусі не було сидінь проте біля заслонених вікон стояло з півдесятка мідних ліжок.

Тієї ночі Гаррі не міг заснути і Рон лежав поруч непорушний та мовчазний.

Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом.

Твердий безостий колос б'є по руках, а стебло лізе під ноги.

Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі.

Тоді тільки передо мною встала його безмежність, тепла, жива, непереможна міць.

Бо життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля накочується на берег.

Здавалось, город витягує в поле свою залізну руку за мною і не пускає.

Я зачиняю двері, наче боюся, що світло лампи витече все крізь шпари.

Можу подумать, що я планета, яка посувається разом із сателітами.

Я йду за ними, і мені видно легке гойдання всіх трьох крислатих хребтів, м'яких, вовнистих й звіряче сильних.

Повітря тремтить від спеки, і в срібнім мареві танцюють далекі тополі.

Хочу спіймати, записати у пам'яті — і не виходить.

Людей їдять пранці, нужда, горілка, а вони в темноті жеруть один одного.

Щось од спини розлазиться холодними мурашками по всьому тілy і щелепи трясуться…

Найменший шелест або стук і моє серце падає і завмирає.

Я волочу втомлені ноги поміж сірими меблями a за мною тихо волочиться моя згорблена тінь.

Чи тo мені здається чи справді свист тихшає?

1. А, 2 А, 3 Б, 4 В

1. Г, 2 В, 3 Б, 4 А

1. Г, 2 А, 3 Б, 4 В

1. Г, 2 Б, 3 А, 4 В