Самостійна робота "Складнопідрядне речення""

 одне просте речення за змістом граматично залежить від іншого і з'єднується з ним за допомогою підрядного сполучника або сполучного слова

прості речення рівноправні за змістом і пов'язані сурядним сполучником

наявний лише один головний член

 Не видно і самого океану з височини, а тільки гори хмар то снігових, то сивих, то блакитних ... (М. Рильський)

 Якщо сьогодні я прийду до неї, вона мене в Александрію візьме. (Леся Українка)

 Орел мухи не ловить, а слон за мишею не ганяється. (Народна творчість)

В моїй душі мелодія осіння, та в ній я чую ноти весняні. (В. Сосюра)

 Якби ти до пізнього вечора залишився тут, то ми побачили б усіх борсученят. (М. Стельмах)

Все свідчило про те, що дід був у місті. (Ю. Збанацький)

Коли мені загрожує покарання, то я негайно згадую про школу та книжки. (Ю. Збанацький)

 Якщо могутнє дерево виверне буря, воно вже не підніметься (Ч. Айтматов)

 Я люблю тишину, коли море так дише і зітхає у сні до холодних і темних глибин. (В. Сосюра)

 Коли мені підхлібник руку тисне, тікаю геть від нього, сам не свій. (Д. Павличко)

Ота весняна золота бджілка вкинула в хату щось таке, від чого білі стіни під низькою стелею осміхнулися. (М. Коцюбинський)

Виспівує та щебече, поки місяць зійде. (Т. Шевченко)

 Він розуміє, що ця байдужість страшніша за стогони й сльози. (М. Стельмах)

Та Гейко вже знав, що ніяка сила не поверне його назад, у море. (Д. Ткач)

Струмками, що рвалися з-під снігових підошов, бринів березень. (П. Інгульський)

 Артем розповідав, що ночували на острівці, верст за десять од Славгорода. (А. Головко)

 Купив чи продав, аби поторгувався.

 Якщо обрид тобі хто, позич йому грошей.

Прославився, так що на люди вийти сором.

 Не все другу знати, що на серці в себе мати.

Його очі розшукують дві чорні тополі, за якими на блакиті легенькою парою струмує світанок.

Чайка скиглить літаючи, мов за дітьми плаче.

Над голубими вітряками плив журавлиний караван, неначе кликав у дорогу.

Куди серце летить, туди й око глядить.

Життя зриває дні мої, неначе вітер зриває листя.

Сонце пекло так, що й уночі степ пашів.

Перед очима замигтіли великі зорі, що займалися в небі.

От і прощай, літо, бо зима одразу впала на голову.

Якби мені, мамо, намисто, то пішла б я завтра на місто.

Я Нептуну півкопи грошей в руку суну, аби на морі шторм утих.

Малі дерева схожі на дорослих, як діти на своїх батьків.

Дерево благають, щоб парості розпустило в їхнім біднім краї.

Андрієві було тільки дев'ятнадцять років, хоча через свій зріст він видавався вже до­рослим парубком.

Там, де рідні кожна стежка і стеблина, бро­дять мої думи і пісні мої.

Над голубими вітряками плив журавлиний караван, неначе кликав у дорогу.

Хилилися густі лози, звідки вітер віє.

Скільки не дивись на море, воно ніколи не набридне.

Чим далі заглиблювалися вони в гори, тим тихішим ставав відгомін бою.

Це було, як співав соловей над рікою.

Край дороги, якою котився віз, лежав білий пісок.

У гаю, … , свято весни вповні.

Чекай мене біля ставу, … .

У тих місцях пісні, … , ліризм посилюється.

Виглядатиму тебе, … .

Не знаю я, що буде після нас, в які природа убереться шати.

Зернина, що лягає в ґрунт не журиться, коли і що з неї виросте. 

Для того, щоб млинець не прилипав до сковороди, треба її змастити маслом.

Хто хоче мати друзів, той повинен діяти, не шкодуючи сил і часу.

 способу дії

 порівняльне

означальне

з'ясувальне

Справжня людина, що хоче бути господарем життя і своєї долі, мусить триматися ближче до природи, жити простіше й щоденно гартувати і навіть випробувати свій організм і свою волю.

Засипав сніг стежку, що миша протоптала.

Є такі гірські вершини, що сягають аж до гір.

Сьогодні я такий веселий, що молодіти хочу знов.

Подвір'я аж сяяло чистотою, і острівці квітів цвіли по ньому там і там (М. Красуцький).

Он красуються в траві ромашки, а там синіють запізнілі дзвіночки, а он горять пелюстки гвоздики ( А. Шиян).

А він теж усіх обнімав, цілував і, не втримавшись, на радощах таки заплакав (В. Малик).

Бігла стежка в далечінь і губилась, а мені у безтурботні дні назавжди, навіки полюбились ніжні і замріяні пісні (В. Симоненко).

Маючи друзів, уважай, що ти володієш скарбом (Г. Сковорода).

Так місячно, що хоч голки збирай (М. Рильський).

Якщо світило сонце, хлопчина завжди виходив до річки (У. Самчук).

Теплий туман стелився по полю і наливав балку по самі вінця, так що дерева потопали в ньому (М. Коцюбинський).

Ти сидів за хатою на траві й прислухався до жайворонкового співу, який долинав із польового піднебесся (Є.Гуцало).

Коней пустили на прибережні луки, яких ніколи не торкалася коса (Ю. Яновський).

Де нема любові і страждання, там не живе, не б'ється і життя… (О. Олесь).

Небо, яке засіяли зорі, чудово заблищало (І. Нечуй-Левицький).

Іноді, коли вогонь розгорався ясніше, навколо багаття вимальовувалися постаті людей (Гр. Тютюнник).

Коли я маю моральні цінності, то мушу спершу виголошувати їх (Р. Іваничук).

Ми розвіяли хмари похмурі, щоб над нами сіяла блакить (В. Сосюра).

Коли за все візьмешся, то нічого не зробиш (Нар.творчість).

Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу (Г. Кониський).

Як радію за ту я людину, що загублену радість знайшла (В. Сосюра).

Йому стало страшно, що він бачив це і не рятував, не мстив! (Р. Іваничук).

Я йду все вперед, хай протистоять мені вітри й бурі (М. Стельмах).

Передчуття завжди багатші за почуття, бо оточені нюансами (В. Брюгген).

Якщо вдивляється в голубінь неба, то хвилюється ніби в передчутті щастя (У. Самчук).

А навкруги так тихо, що росинка з листа не скотиться (М. Нагнибіда).

Промовець говорив неголосно, так що на задніх лавах не все чули (В. Земляк).

Усе було так, як і багато років тому.

Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі.

Щоб знать людей, то треба пожить з ними.

Умій жити так, щоб у тебе з другом була єдність духу, ідеалів.

Гарячого білуватого світла ллється так багато, що ріже очі (О. Гончар).

Чому ж стоїш без руху ти, коли ввесь світ співає? (О. Олесь).

Коли я маю моральні цінності, то мушу спершу виголошувати їх (Р. Іваничук).

Місяць, підводячись вгору, пірнає в загустілу хмару, так що видніється лише срібний край (М. Стельмах).

Немовби день чекає ночі, я так побачення чекав (П. Сердюк).

Незважаючи на лютий холод, Шовкуна все бiльше хилило на сон (О. Гончар).

Щоб прийшло на землю сподіване щастя, треба великої праці (М. Коцюбинський).

Я йду все вперед, хай протистоять мені вітри й бурі (М. Стельмах).

Людина прагне до щастя одвічно, як ріки прагнуть в долини (М. Нагнибіда).

І не встиг Тимко обернутися, як чиїсь теплі ніжні руки закрили йому обличчя (Г. Тютюнник).

Що б там не кричало, не оглянься (Т. Шевченко).

Ви знаєте, як пахне хліб? (Л. Забашта).