Самостійна робота. Звертання. Вставні слова.

Звертання — це слово, яке виражає ставлення мовця до висловленого ним повідомлення.

Звертання — це чуже мовлення, передане дослівно, без змін.

Звертання — це слово, що називає особу або предмет, до

якого звертаються з мовленням.

Звертання — слово або сполучення слів, речення, що містить у собі додаткове повідомлення.

Ти зійди на гору, брате, і поглянь на схід: стали світлі наші хати і просторий світ

О ліро пушкінська, на світ увесь брини про зорі щастя

Ми зберегли тебе, вкраїнська мово, щоб лютий ворог не поранив

Добридень, тату мій і далі неосяжні, прийміть любов мою й тепло пісень моїх

До тебе, Україно, наша бездольная мати струна моя перша озветься

Пригадайте, мамо, те прощання край воріт, де сяяла роса

Микито, знов мою пораду ти забув і судиш про князів

До тебе, мій дорогий юний друже, приходять усе нові та нові книжки, які відкривають безмежні обрії знань 

впевненість або невпевненість;

емоції мовця;

порядок викладу думок та зв'язок їх між собою;

 джерело повідомлення.

Безумовно, ти хоч не феномен, але спритний чоловік

Мені тепер відкрилося, нарешті, що людина створена для любові, для кохання, для зачарованості й захопленості

Живу, як знаєте, я на хуторі, якраз на узліссі

Увечері, справді, пішов дощ 

Навчи мене своєї пісні — радості своєї туги — вірності навчи.

Ось воно його довгождане щастя.

Звичайно часом там і жарт бринить солоний і сміх що котиться аж за далекі гони.

Як не було талану не буде й долі.

 Іван Франко, як відомо, знав чотирнадцять європейських мов.

 Довженко-оповідач, здається мені, перевершував Довженка-художника.

 Хлопець я молодий і, на думку багатьох дівчат, навіть, симпатичний.

 Привикне, кажуть, собака за возом бігти, то й за саньми побіжить.

На щастя злива вже вщухала а крізь хмари пробивалося сонце.

  На щастя потяг було затримано через технічні проблеми.

Поки працювали в полі дощу на щастя не було.

Відчиняли люди широко ворота поливали на щастя дорогу.

Біліло небо білястим здавалося тонко вібруюче повітря;

Тиша стояла якась неспокійна, а світле безмежжя здавалося крихким;

Раптом земля затряслась і ось-ось здавалося будинки заваляться;

Нам здавалося наче з дерев сиплеться золотий дощик осені.

Годі вам, гурт молодих і прихильних, марні слова промовлять;

Літня ніч, спокусниця зрадлива, крилом одним півсвіту обняла;

Старі дуби, спасибі вам за осінь, за відлітання радості і птиць;

Мужай, прекрасна наша мово, серед прекрасних братніх мов!

Мужай, прекрасна наша мово, серед прекрасних братніх мов (М. Рильський).

Кобзарю, знаєш, нелегка епоха оцей двадцятий невгамовний вік (Л. Костенко).

Я сирота з Вільшаної, сирота, бабусю (Т. Шевченко).

Україно моя, Україно, я для тебе на світі живу (Д. Павличко)

Живи, Україно, живи для краси, для сили, для правди, для волі!.. (О. Олесь)

З-за моря припливла сюди, кохана чарівнице? (Леся Українка)

Ви, звичайно, знаєте мою сестру (Ю. Збанацький)

Отже, що тут багато говорити й сперечатися (М. Грушевський)

Кажуть, юність нерозсудлива й тривожна (Л. Забашта)

Я люблю тебе зимонько!

Зимонька одягла ялинки в теплі шуби.

Сніг-сніжок укриває землю ковдрою.

Мороз розмалював вікна химерними візе­рунками.   

Сьогодні мабуть буде завірюха.

Без сумніву весна колись переможе зиму.

Навіть могутні дуби застигли в мовчанні.

Погода на щастя видалася гарною.

Тільки, на жаль, качка вже почала старіти, і не всяка їжа йде на здоров’я;

А Федько, справді, щось надзвичайне виробляв на річці;

Отже, лелека переламав крило, а тому й не зумів одлетіти до вирію наприкінці серпня.

Розвійтеся з вітром листочки зів’ялі розвійтесь, як тихе зітхання;

Ні, не бійся Тоню, то просто була система парашута така;

Слухай Кроте як же це воно в нас так вийшло, що за всю мандрівку ти ні разу не розсердився.