Синтаксис. Пунктуація.

Ми бігли стрімголов додому.

Я хочу стати лікарем.

Маленький струмочок омивав камінь.

Ніч заховала під ковдру селище.

ступінь дії 

місце дії

мету

 час дії

Марійка любить подорожувати Україною

У повітрі пахне м'ятою та чебрецем.

Хлопці захопилися новою комп'ютерною грою.

Море безжально било прибережні скелі.

 Ти мене не слухаєш!

Вікна засипало снігом.

Небо було надзвичайно красиве

 Катря не могла стримати сміху.

Наступного дня були ми в печерах.

Гризуть вудила коні з нетерплячки.

Ми ж пишемо кров’ю на своїй землі.

Зазимую тут і залітую…

А згодом над ними по-дитячи нахиляють голівки зволожені ту­маном ягоди.

Ще як навчиться руки-ноги мити, ціни йому не складеш!

 На Великому шляху з липами перемежовуються старі велетні-дуби.

Де вже тій копійці взятися у бідних, коли вона й з багатими не хоче родичатись.

 Веснянка-дівчина зі степом вінчана.

Командир «Буревісника» — Сава-механік.

 Ніжний шепіт і зітхання — моя Україна.

А човен «Ластівка», мов птиця, летить на крилах-парусах.

Книги - морська глибина.

Сумління - річ тендітна і марка.

Виє вовк - ночей соліст.

Життя - спокута не своїх гріхів.

Виблискує любисток біля криниці в маминім саду.

І буде струна урочисто і тихо лунати.

Неси мене, коню, по чистому полю.

Угорі усміхався місяцю

 Голова без розуму як ліхтар без свічки

Через душі мов через вокзали гуркотять состави почуттів 

 І дивиться немов милується місяць на весняну землю.

Старенька мати коло хати немов криниця степова.

 У ворожки лікуватись - без здоров'я остатись

 В тихому болоті чорти водяться

Хто лежить до Покрови, той продасть усі корови.

Хитрощами довго не проживеш

Обставина

Присудок

 Додаток

 Означення