складне речення

 Обважніле гілля дерев, зелень кущів, картоплі — все ніби порозбухало водою (О. Гончар).

За селом шелестіли хліба і пахло полином (А. Головко).

Ясне сонце геть підбилося вгору, розсіває своє золоте марево по зеленій долині (Панас Мирний).

Квітчає парк падучим листом карнизи, ліхтарі, дроти, встилає килимом барвистим бульвари, вулиці, мости (І. Вирган).

У полях диміла місячна курява і тихим посвистом бриніли жита й пшеничні ожереди (М. Стельмах).

Сіявся дрібний дощ і зразу замерзав на кущах, на траві, на деревах (О. Донченко).

На річці бухикнуло весло і злякано пискнув кулик (М. Стельмах).

Коні бігали без вершників і Половці не впізнавали один одного (Ю. Яновський).

Друзі, висівайте доброту, бо вона, як хліб, потрібна людям (Д. Луценко).

Земля тремтить у млості, і ронить пелюстки, і невідомі гості злітаються в садки (М. Рильський).

Навкруг рясні стоять сади, платани і каштани, та шелест верб у пам’яті не тане (М. Рильський).

Існує ще й таке правило: вітаючись і прощаючись з людьми, малознайомими або незнайомими, слід уникати скорочених форм вітань і прощань (А. Коваль).

Над берегом послався невеликий, густо зацвічений білою ромашкою луг (В. Козаченко).

Неволя, як той чад, задурманила людям голови (Панас Мирний).

Межи зеленими килимами біліє гречка, наче хто розіслав великі шматки полотна білити на сонці (М. Коцюбинський).

Гаснуть у плавнях комети, тихо вмирає на заході ніч (А. Малишко).

пахнуть білі гречки.

прийшов травень.

значить справжня весна.

вишні ж уже відцвіли.

При згоді й малі справи міцніють, а при незгоді - великі занепадають.

 І став улюбленцем донбасівського полку цей бистрий і меткий, і радісний хлопчак.

Не то осені води шуміли, збігаючи в Дунай, не то вітер бився в заломах провалля.

Світ великий, і в ньому живе багато людей.

Минулася буря - і сонце засіяло.

Морозом скувало степ - а потім враз розгасло.

 Яке чудове море - і як легко дихається біля нього!

То соловей витьохкував - то зозуля кувала.

Де ви працюєте, й коли буде ваша відпустка?

Морозом скувало степ - а потім враз розгасло.

Чи то галич налетіла чорна; чи то гору турки обступили.

Або слави добути, або дома бути.

Де степ лежав рудою пустою, там поверхів орлиний змах.

Прийде осінь - у засіках буде хліб золотий.

 Вітру на морі не було, проте клекотав сильний вітер.

Дерево стояло ще голе, однак на вітах його вже починалось пташине життя.

Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини, і вишні чорноокі стоять до холодів.

О, дзвени голосніш, розвивайся повніш, казко-пісне майової ночі!

Не русалонька блукає – то дівчина ходить.

Любить людей мене навчила мати і рідну землю, що б там не було.

Згадується школа край узлісся, біла хата й батьківський поріг, звідки у життя пішов колись ти.

Куди голова задумає, туди ноги понесуть.

Не тішся чужою бідою, бо твоя стоїть за тобою.

Твоя душа готова вмістити в собі все, що вміщає в собі душа Княжої гори.

Твій дух не став приниженим і плюсклим, хоч слала доля чорні килими.

Я дивився й слухав цю осінню картину, що мала заворожуючий зоровий та звуковий ряд, і поволі ступав схилом яру.

Майже повсюдно на Гуцульщині було поширеним вірування в те, що в передноворічний вечір худоба розмовляє між собою.

Не до весілля нам, шановний пане, якщо не смієм свічки засвітить.