Складне речення з різними типами зв"язку. Тренувальні вправи

тому що була хвора.

вона нездужала.

і ми занепокоїлись.

тому ми гралися самі.

І не треба нести мені квітку надії, бо давно уже ти увійшла в мої мрії.

Є такі ночі: світло в очах ліхтарика, ірис цвітуть.

Граки вмовкли, і тепер знову чути, як дятел сипнув скоромовкою

Коні чвалають по калюжах, у повітрі свіжа вологість, де-не-де блимають далекі вогники.

 Тихо в полі гай темніє наступає літній вечір.

І пригадалося йому дитинство над водами хиляться лози лелека пливе в висоті.

   Ми не лукавили з тобою ми просто йшли у нас нема зерна неправди за собою.

 Заливається флейта трубить з переливами трубач рявкає бас гуде бариток.

чотири

 п'ять

шість

сім

Сотні літ нас розпинали, Та не побороли, Бо не вмерла Україна, І не вмре ніколи (Д.Павличко).

Всяк розумний по-своєму: один спершу, а другий потім (Народна мудрість).

Навіть тоді, коли не мали ніякого діла, материні руки не залишалися в абсолютному спокої, вони легенько ворушились, як ворушаться під водою стебла водяних лілій від ледь чутної течії (Є.Гуцало).

 Коли наука досягає якоїсь вершини, з неї відкривається широка перспектива дальшого шляху до нових вершин, і відкриваються нові шляхи, по яких наука піде далі (С.Вавилов).

Поки у великій лабораторії неба відбувався розкішний процес наростання грози, поки все там переверталося, стугоніло, потемнілими степами мчали табуни вихорів, захвилювалися, забурунили зелені вали лісосмуг, заметушилися птахи в повітрі (О.Гончар).  

 Осінній вітру крок, і хмари над землею, і пада жовтий лист в вечірньому огні (В.Сосюра).

Я не знаю, чи там угорі, наді мною, є життя, але я добре бачу, що вся краса тут, на землі (Г.Тютюнник).

 Море дедалі втрачало спокій; чайки здіймались з одиноких берегових скель, припадали грудьми до хвилі й плакали над морем (М.Коцюбинський).

 сполучниковий сурядний і підрядний

безсполучниковий та сполучниковий підрядний

безсполучниковий та сполучниковий сурядний і підрядний

безсполучниковий та сполучниковий сурядний

Кричите, Що Бог создав вас не на те, Щоб ви неправді поклонились!..(Т.Шевченко).

У стародавніх слов’ян були різні обряди, різні релігійні свята, що здійснювались у певний час, повторювались у певні дні, на одному й тому ж місці (Я.Головацький).

Дмухнув вітер понад ставом – і сліду не стало (Т.Шевченко).

Україна моя починається там, Де доля моя усміхається, І, як небо, як даль солов’їна, Не кінчається Україна (П.Осадчук).

Признаюсь — заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо не стає їм на їхній дорозі.

Удень я здригався, коли чув за собою тінь від людини, і з огидою слухав ревучі потоки людського життя, що мчали назустріч, як дикі коні.

Пропасниця тіпала, гарячка палила вогнем, а в грудях так кололо, що Остап на превелику силу діставав собі воду.

Сон раптом щезає, як змитий водою, і баба чує своє маленьке тіло, якому твердо і зимно лежати долі, на тоненькій ряднині, у вогкім кутку.

 Людина йде по рідних вулицях, де пройшло її дитинство, де буяла молодість, де проходили найкращі роки життя (Я. Ваш). 

Вишиває і співає, і ніхто не зна, де узор вона кінчає, де ту пісню почина (М. Рильський). 

 Панас той і Микола... народилися в розложистих степах, де вітер та народ була їх перша школа (М. Рильський). 

За морем холодним, в далекій чужині, де сонця ніколи не видно з тайги, де нетрі, болота лихі та пустинні, та скали кремінні, та вічні сніги (П. Грабовський).

Я так захопився літніми принадами, що перестав співати, й забув навіть, що стою у церкві.

Пам'ять наша – глибокий чарівний колодязь, на дні якого затонуло синє небо. (Є. Гуцало)

Мати, що якраз готувала сніданок, мимоволі задивилась на ранкове світило: нічого кращого в світі немає за схід сонця! (О. Гончар)

Я дивився у велике широке вікно, крізь яке було видно не тільки західну частину міста, але й дальні, осяяні ясним весняним сонцем гаї та діброви понад річкою Ворсклою, і укладав собі літні плани.

Букет півоній, які мати несла в руці, поширював п'янкий запах – власне, в руках її наче вигойдувався букет тонких пахощів.

 І хоч зараз гудки вже відмінено, проте Віруньці й досі вони часом озиваються в душі, адже під спів цих гудків привело її кохання на Зачіплянку. (О. Гончар)

А в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимий смичком провів по синьому піднебессі, по білих хмарах, і вони забриніли, як скрипки. (М. Стельмах)

У темряві подеколи траплялись ягоди, вони проходили мимо дивною сповільненою ходою, і їм здавалося, що вони ступали по дні великої прозорої річки. (Є. Гуцало)