Складне речення з різними видами сполчникового і безсполучникового зв'язку.

На білу гречку впали роси, веселі бджоли одгули, замовкло поле стоголосе в обіймах золотої мли.

Тим часом обважніті садки півдня обсипались абрикосами, земля вже ними була встелена, що ніде ступити.

Коли тебе в саду стрічаю, сад квітне знову і цілий світ пісні вплітає у твою розмову.

Там повен двір любистку, стоять такі жоржини, і вишні чорноокі стоять до холодів.

Сонце заходить, гори чорніють, пташечка тихне, поле німіє.

Плачуть дощі в снігах, просять вітри спочину і розбивають в прах зоряну павутину.

Ранок був безвітряний, тихо пролітала негуста пороша, садок ніби відпочивав.

Планета сива над віками крутиться, минають дні, і пахне сіножать.

Мовчали закурені поля, німувала дорога, і тільки діброва, до якої він саме дійшов, пересварювалася з хуртовиною.

Небо чисте, на заході якісь дві - три хмари, а гримить на грозу.

Весну, либонь, зачарували, а тепер вона чекає й не може дочекатися на слово, яке відразу ж випустить на її волю.

А малі хлопці йшли з рукавицею, в якій повно зерна :пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху.

Три

Чотири

П'ять

Шість

День сонячний і прозорий, і хочеться, щоб йому не було краю.

Я довго лежу і слухаю, як дзвонить у такт дзвонів степу моє серце.

Я опустив руку з чирям у воду, але воно навіть не нахилилося до, серед якої виросло.

Михайло якраз натрапив на ту розмову чи суперечку, встряв у неї й почав доводити інспекторові, що він не має права сварити учнів, і сказав щось образливе для самого іспектора.

Над ними зуміли комарі , біля нас спросоння коли-не коли слипувала річечка, а над усім світом протікала зоряна імла.

Гусак випірнув і сперся забитим крилом на воду, крило заболіло, запекло наче сперя він ним не на воду, а на вогонь.

Як верби гарно похилились, мов дивляться, що там робиться внизу, по тих хатках та вулицях, та й собі радіють, що люди відпочивають, що їм затишно та гарно.

Здоровений дуб розлігся, розширився своїм костурбатим гіллям, так що аж темно під ним.

Я знов біля моря стою, не бачив його я вже роки, і чайка летить одинока в його голубому краю.

Розвалювалася темрява, коли з-під неї виходила земля і в літав жайворонок.

Проти неділі сниться мені сон:зійшов над нашою хатою місяць уповні, червоний- червоний.

Минає літо тепле, осінь вже бреде, лісів багрянець торкнувся вересневий.

Ще сніг кругом, ще голі віти в дуба і не курличуть в небі журавлі.

Осінній вітру крок, і хмари над землею, і пада жовтий лист у вечірньому вогні...

Залишу я синові у спадок батьківське терпіння і хоробрість, щоб збагнув із вдячністю, нащадок, як життя плекалось і добрість.

А за коліями, супроти депо, біля колодязя під дашком стояла черга з цеберками і коромислами, і той, хто тяг воду, довго крутив корбу:колодязь був глибокий.

Небо пррізали вогняні стріли, ударив грім, на пильних дорогах знявся вихор.

І пригадалося йомудитинство:над водами хилятся лози, лелекапливе в висоті.

Коли відчинились двері, воналише злегка повернулась, щоб упевнитись, хто увійшов, і знову зосереджено схилилась над книжкою.

Три

Чотири

П'ять

Шість