Складне речення з різними видами зв’язку.

Соломія не знала, як і коли це сталося, бо втома і шум комишу приспали її.

Коні чвалають по калюжах, у повітрі свіжа вологість, де-не-де блимають далекі вогники.

Гості почали прощатись, але тут Тетяна Степанівна згадала, чого вона, властиве, прийшла.

А малі хлопці йшли з рукавицею, в якій повно зерна: пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху.

А тобі якусь хвилю здалося, що зараз ось іде вона мимо криниці, під яблунею, а отой німб таки світиться довкола її посіченої сивиною голови.

Пливу пароплавом по Десні, і мені аж моторошно: скоро досвіток, а я ніяк не засну, не спиться.

Остап ішов тепер прудко, сильно вимахуючи ціпком, мов усю силу свою молодечу вкладав і в ту ходу, і в рухи, а думки одна за одною летіли все наперед.

Купається городина в укріпних хвилях, задрімали соняшники, нахилившись над дитячими, заквітчаними вінками головками маків, а цікаві гарбузи і вночі шорстко шелестять.

сурядним і підрядним зв’язком

сурядним і безсполучниковим зв’язком

підрядним і безсполучниковим зв’язком

сурядним, підрядним і безсполучниковим зв’язком

Вишнево-яблуневі садки, ще сьогодні зранку такі змерзлі, подобрішали, потеплішали, й село звеселіло, людські обличчя погіднішими стали. 

Я слухав рідну пісню, рідну мову, й вона лилась струмком, у якому переплелися запахи калини, чебрецю, лепехи.

Огонь пішов по жилах хлопця, й він ясно одчув в собі, ніби од сну пробудившись, одчув творця, художника.

Зелене безгоміння в полі, на обрії завмерла не хмара, а кінь із вершником, що тримає перед собою голубого списа. 

Тепер поле все ширше розкривало свої рамена, все далі розстеляло свою одежу, і коли хлопець зійшов на горбок, перед ним встали в повній красі всі ниви, зелена пляма низької луки, далека смужка лісу.

Покірливо дав я себе забрати і, поки залізо тряслось та лящало, я ще раз, востаннє, вбирав у себе спокій рівнини, синю дрімоту далеких просторів.

Спочатку Маріуца тільки світила на Раду своїми очима, а він злегка підморгував їй гарячим оком та чорним вусом, але коли скрипка починала підсипати жару, молодиця не витримувала й кидалася в танець.

У вікна било полудневе проміння і видно було, як цілим морем пливли кудись ще зелені ниви, дев’ятсот десятин панського поля, що спускалося часом у балку, а потім здіймалося знову, як хвиля.

3

4

5

6

Соломію крізь серпанок диму обпік лютий погляд чорних очей, і їй здавалося, що вона стріляє безперестанку, хоч могла вистрілити лише раз.

Остап опирався бистрині з усієї сили, але його кіл (жердина) мало що помагав: пліт несло серединою річки.

Одного весняного ранку, коли під моїм вікном брунькував фіолетом бузок і на ранніх яблунях розпускався рожево-білий цвіт, я вийшов з хати на подвір’я і став як зачарований, бо в саду дзвінко витьохкувала якась незнайома мені пташка.

Удень я здригався, коли чув за собою тінь від людини, і з огидою слухав ревучі потоки людського життя, що мчали назустріч, як дикі коні.

Коли відчинились двері, вона лише злегка повернулась, щоб упевнитись, хто увійшов, і знову зосереджено схилилась над книжкою.

Небо прорізали вогняні стріли, ударив грім, на пильних дорогах знявся вихор.

І пригадалося йому дитинство: над водами хиляться лози, лелека пливе в висоті.

Яблуня гупнула яблуком, зітхнув спросоння татарський брід, а з хмари ошелешено вискочив місяць, і на подвір’ї ожили чорнобривці, кущі жоржин, що скапували на землю роси.

1

2

3

4

1

2

3

4

По чорній річці поміж білими берегами прудко пливе човен, тане вдалині й обертається в цятку: за ним несе вода другий, порожній, хлюпає в його білі боки і фарбує їх у чорний колір.

Книги — морська глибина: хто в них пірне аж до дна, той, хоч і труду мав досить, дивнії перли виносить.

Мовчала ніч; усі мовчали; і соловейко задрімав; на небі зірочки блищали, за гаєм місяць виглядав.

Ти не дивуйсь, що гаснуть зорі, як зійде ранок золотий, що хвилі ніжні і прозорі змивають берег кам'яний.

3

4

5

6