Складне речення з різними видами зв'язку

Ніколи не поєднуються сполучниками

Можуть поєднуватися сполучниками сурядності, підрядності та інтонаційно

поєднуються сполучниками сурядності або підрядності

поєднуються тільки сполучниками сурядності

Ось мати ступила вбік, і тепер кругла таріль сонця засріблилась у густій блакиті, а довкола материної голови вже не іскрився й не мерехтів німб.

Тут росли колючі кущі терну , шипшини та глоду, красувалися й дозрівали на вітах ламкої крушини темно - червоні ягоди, що їх у народі звуть вовчими.

Ще дивен дим, і хата ще казкова, і ще ніяк нічого ще не звуть.

Весну , либонь, зачарували, а тепер вона чекає й не може дочекатися на слово, яке відразу ж випустить її на волю.

В темряві подеколи траплялися ягоди, вони проходили мимо дивною сповільненою ходою, і їм здавалося, що вони ступали по дні великої прозорої річки.

А в цей час наді мною твориться диво:хтось невидимим смичком провів по синьому піднебессі, по білих хмарах, і вони забриніли, як скрипки.

Коні чвалають по калюжах, у повітрі свіжа вологість, де-не- де блимають далекі вогники.

Букет півоній, які мати несла в руці, поширював п'янкий запах - власне, в руках її начебто вигойдувався букет тонких пахощів.

Я опустив руку з каченям у воду, але воно навіть не нахилилося до води, серед яко виросло.

Я довго лежу і слухаю ,як дзвенить у такт дзвонів степу моє серце.

День сонячний і прозорий, і хочеться, щоб йому не було краю.

Михайло якраз натрапив на ту розмову чи суперечку , встряв у неї й почав доводити інспекторові, що він не має права лаяти учнів.

Як верби гарно похилились, мов дивляться, що там робиться внизу, по тих хатках та вулицях, та й собі радіють, що люди відпочивають, що їм затишно.

Гусак пірнув і сперся забитим крилом на воду, крило заболіло, запекло наче сперся він ним не на воду, а на вогонь.

Над ним зумлили комарі, біля нас спрсоння коли- не - коли схлипувала річечка, а над усім світом протікала зоряна імла.

Загадка -це чарівний світ поетичної таємниці і в цьому світі мороз поєднаний з весною , що виступає прекрасною руйначкою всіх його мистецьких та господарських звершень.

Перше, що побачив Климко, коли розплющив очі, було велике, рівно обведене коло червоного сонця у вікні; воно світило крізь морок , і хлопчик став пригадувати, де він.

Незабаром скінчиться навчання,і я знову матиму змогу ходити купатися на річку, ловити вудкою рибу,а трохи пізніше збирати суниці; не встигнеш оглянутися , як уже поспіють у саду яблука, груші, наливаються соком виноградні грона, а там далі поклачуть у ліс гриби та ягоди.

Коли ступила між дерев, коли побачила ,як по їхньому гіллю згори донизу ллється наче якесь аж туманне сонячне проміння і як у тому промінні мінливо зблискує листя, коли почула вогкий , густий,прілий запах лісу,- всміхнулася,і вже, здається, весь день ота посмішка не сходила з її уст.

Поза центральною вулицею , де світяться чотири газові ліхтарі на все місто, скоро зайде ранній осінній вечір, лягає непроглядна тьма, яку не можуть здолати кволі вогники гасівок, що тьмяно поблискують крізь вікна старосвітських одноповерхових будиночків.

Яків напував коней, і було чутно,як тріщав у них під копитами сушняк.

Ніна спочатку думала про Якова, що привернув її увагу,та згодом сильніші спогади витіснили його образ, і перед очима постали і люди інші, і події , що їх довіку не забути.

То поїзд затримувався на станціях, бо колія була зайнята, то машиніст довго домовлявся із станційними працівниками, що не хотіли відпускати вугілля, взагалі поїзд чомусь довго стояв перед семафором.

Душно й солодко пахне в низовому бабиному садку тернів цвіт,гудуть у ньому бджоли з теплого підсонячного боку та оси, що налітають сюди з лісу попастися.

Сонце гріє, вітер віє з поля на долину; над водою гне з вербою червону калину.

Хороше зараз у лісі,і додому не хочеться йти, бо так багато у ньому цікавого.

В душі зберігаю навіки години, коли я побачив той край, де , вшир розмахнувшись в степах України, назустріч до моря полинув Дунай.

Косинка мав гострий природний розум, але він просто нелюбив розводити теревені, він вважав, що художник промовляє до людей найкраще своїми творами безпосередньо.