Складне речення з різними видами зв'язку

Щоб затримати якнайдовше цвітіння, утримуйте розлини в якомога нижчій температурі або принаймні на ніч виносьте до прохолодного приміщення.

Я довго лежу і слухаю, як дзвонить у такт дзвонів степу моє серце.

Я опустив руку з чирям у воду, але воно навіть не нахилилося до води, серед якої виросло.

Михайло якраз натрапив на ту розмову чи суперечку, встряв у неї й почав доводити інспекторові, що він не має права лаяти учнів, і сказав щось образливе для самого інспектора.

Вишнево-яблуеві садки, що сьогодні зранку такі змерзлі, подобрішали, потеплішали, й село звеселіло, людські обличчя погоднішими стали.

А в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимим смичком провів по синьому піднебессі по білих хмарах, і вони забриніли, як скрипки.

Коні чвалають по калюжах, у повітрі свіжа вологість, де-не-де блимають далекі вогники.

Мовчазна трава, мовчало віддалік громаддя копиць, схожих на вершників, що поснули з піднятими забралами, усе потонуло в безобрійній німій тиші.

І я зачудовано і вражено відчув, що корінь цього дерева таки я, тому мені аби воно жило треба працювати й працювати.

І я зачудовано і вражено відчув, що корінь цього дерева таки я, тому мені, аби воно жило треба працювати й працювати.

І я зачудовано і вражено відчув: що корінь цього дерева таки я, тому мені, аби воно жило, треба працювати й працювати.

І я зачудовано і вражено відчув, що корінь цього дерева таки я, тому мені, аби воно жило, треба працювати й працювати.

Тут росли колючі кущі терну, шипшини та глоду, красувалися й дозрівали на вітах ламкої крушини темно-червоні ягоди, що їх у народі звуть вовчими.

Весну, либонь, зачарували, а тепер вона чекає й не може дочекатись на слово, яке відразу ж випустить її на волю.

Ще дивен дим, і хата ще казкова, і ще ніяк нічого ще не звуть.

Ось мати ступила вбік, і тепер кругла таріль сонця засріблилась у густій блакиті, а довкола материної голови вже не іскрився й не мерехтів німб.

Сина мат будити не зважується: пізно ліг, хай ще поспить.

Позеленіли вікна, повітря стало бузково-синім, і верховки тополь вигойдувались на поривчастому вітрі.

Ранок вітряний, буйний, від заводів західний вітер жене розпатлані дими, сонце над садкам не такої ясності, як учора.

Село також у тумані, але з гори видно, як сонце прудко біжить десь із поля.

Ягорове подвір'я порожнє, щітка в глибині стирчить, ніким не торкана, і душу хлопцеві опікає смуток якоїсь гіркої непоправної втрати.

День той ткався і ткався із різних настроїв, у яких переважав радісний, та подеколи до нього долучався і сумний.

Навкруги стояла глибока тиша, вона не тільки сприяла, а надихала мене до тієї роботи, коло якої я тоді працював.

Протягом усієї минулої зими я відчував: щось має статись у цьому світі, щось неминуче станеться.