Складне речення з різними видами зв'язку

Сонце й повітря лоскочуть щоки, а зелень ялинкових гілок виглядає з-під снігу так свіжо, що, здається, надворі стоїть весна, одягнена в білі шати (М. Коцюбинський).

На все впливає мови чистота: зір глибшає і кращають уста, стає точнішим слух (Д. Павличко).

Сон літньої ночі колись мені снився, коротка та літня нічка була, і сон був короткий, — він хутко змінився і зник, як на сході зоря розцвіла (Леся Українка).

Мати вірила: земля усе знає, що думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю (М. Стельмах).

Земні пристрасті відійшли, згубні спокуси лишилися десь там, де жодному роботові вас не дістати, не загіпнотизувати своєю стукотнявою: ви стаєте недосяжні (О. Гончар).

Задихав березень зеленими устами, і перший пролісок, аж білий до нестей, тоненьку ніжку звів (А. Малишко).

Сліпучо спалахнула блискавка, і гуркіт грому сповістив про початок нічної грози (О. Донченко).

Коли він торкався смичком до струни скрипки, все на світі зникало і залишалася тільки музика (В. Собко).

Азовське море і Чорне море, зелені діброви і спів солов'я, високі Карпати, донецькі простори — це ти, Україно моя! (І. Нехода).

Марія дивилася в розпечене повітря, що тремтіло над жовтою стеблиною ковили: на обрії заворушилася кора землі (Р. Іваничук).

Де степ широкий, наче море, де дише пахощами гай, де небо зоране, прозоре, – то мій святий, чудовий край (В. Залізняк).

Люблю я бродити по лісі, слухати далекий шум дерев, коли здається, що шкірне дерево шумить на свій мотив, на свій лад (О. Копиленко).

Коли мені кажуть «Київ» , я бачу Дніпро, стоячи на Володимирській гірці, я схиляюсь над неосяжним простором, що відкривається моїм очам унизу, і в мене таке відчуття, наче я птах… (П. Загребельний).

Є прадавні скарби, що намертво лежать у землі, і є живі скарби, що йдуть по землі від покоління до покоління, огортаючи глибинним чаром людську душу (М. Стельмах).

Уже сонце похилилося на захід і заходило надвечір’я, як вони (мисливці) сиділи, потомлені, на колоді в гущавині перед великою галявиною ( І. Багряний).

А я додам: любити можна поезію в добу ракет, бо, дивна річ, людина кожна якоюсь мірою поет ( М. Рильський).

І видно аж-аж ген до того ліска, куди око дістає дорогою вози потяглися… (Остап Вишня).

Де на круті й високі хвилі ударять звечора дощі, там ходять хмари посивілі і глоду хмуряться кущі (А. Малишко).

Весняне сонце ще не було пекучим воно лише приємно пригрівало живим теплом, і степ дихав вільготно (О. Гончар).

Над вечір хуга втихла, хмари на заході почервоніли сніг стужавів і гостро заблищав, а повітря стало таким прозорим що було далеко видно голі дерева понад шляхом (Г. Тютюнник).

сурядним і підрядним зв'язком

сурядним і безсполучниковим зв'язком

підрядним і безсполучниковим зв'язком

сурядним, підрядним і безсполучниковим зв'язком

сурядним і підрядним зв'язком

сурядним і безсполучниковим зв'язком

підрядним і безсполучниковим зв'язком

сурядним, підрядним і безсполучниковим зв'язком

три

чотири

п'ять

шість

сурядним і підрядним зв'язком

сурядним і безсполучниковим зв'язком

підрядним і безсполучниковим зв'язком

сурядним, підрядним і безсполучниковим зв'язком