Складне речення з різними видами зв'язку.

      Сотні літ нас розпинали, Та не побороли, Бо не вмерла Україна, І не вмре ніколи (Д.Павличко).

      Навіть тоді, коли не мали ніякого діла, материні руки не залишалися в абсолютному спокої, вони легенько ворушились, як ворушаться під водою стебла водяних лілій від ледь чутної течії (Є.Гуцало).

       Всяк розумний по-своєму: один спершу, а другий потім (Народна мудрість).

       Коли наука досягає якоїсь вершини, з неї відкривається широка перспектива дальшого шляху до нових вершин, і відкриваються нові шляхи, по яких наука піде далі (С.Вавилов).

 Поки у великій лабораторії неба відбувався розкішний процес наростання грози, поки все там переверталося, стугоніло, потемнілими степами мчали табуни вихорів, захвилювалися, забурунили зелені вали лісосмуг, заметушилися птахи в повітрі (О.Гончар). 

Я не знаю, чи там угорі, наді мною, є життя, але я добре бачу, що вся краса тут, на землі

(Г.Тютюнник).

 Осінній вітру крок, і хмари над землею, і пада жовтий лист в вечірньому огні (В.Сосюра).

Море дедалі втрачало спокій; чайки здіймались з одиноких берегових скель, припадали грудьми до хвилі й плакали над морем (М.Коцюбинський).

Сполучниковийсурядний і підрядний;

безсполучниковий та сполучниковийсурядпий і підрядний;

безсполучниковий та сполучниковийпідрядний;

безсполучниковий та сполучниковийсурядний.

Соломія не знала, як і коли цесталося,— втома і шум комишу приспали її.

 Остапподавсь на розвідки і скоро вернувся, щобзаспокоїтиСоломію: скрізь тихо, спокійно, днина тепла й ясна.

Гості почали прощатись, але тут ТетянаСтепанівназгадала, чого вона, властиве, прийшла.

Кількаразів Остап ускакував у воду мало не по пояс, часто Соломія з розгонунатикалася на кущ верболозу, але кожен раз вони давали собі раду і знову мчали вперед, добуваючиостаннісили.

     Кричите, Що Бог создав вас не на те, Щоб ви неправді поклонились!..(Т.Шевченко)

   Дмухнув вітер понад ставом – і сліду не стало (Т.Шевченко).

У стародавніх слов’ян були різні обряди, різні релігійні свята, що здійснювались у певний час, повторювались у певні дні, на одному й тому ж місці (Я.Головацький).

Україна моя починається там, Де доля моя усміхається, І, як небо, як даль солов’їна, Не кінчається Україна (П.Осадчук).

 Признаюсь — заздрю планетам: вони маютьсвоїорбіти, і ніщо не стаєїм на їхнійдорозі.

Пропасницятіпала, гарячка палила вогнем, а в грудях так кололо, що Остап на превелику силу дістававсобі воду.

Удень я здригався, коли чув за собою тінь від людини, і з огидоюслухавревучі потоки людськогожиття, що мчали назустріч, як дикіконі.

 Сонраптомщезає, як змитий водою, і баба чуєсвоємаленькетіло, якому твердо і зимнолежатидолі, на тоненькійряднині, у вогкім кутку.

Є прадавніскарби, що намертво лежать у землі, і є живіскарби, щойдуть по землі від покоління до покоління, огортаючиглибиннимчаромлюдську душу (М. Стельмах). 

Погортайтесторінкисивихвіків, і вам відкриєтьсябагатопоетичнихтаємниць, і випочуєте голоси творців, іменаяких так розгубилаісторія, щовже навряд чизнайдемобагатьохсіячів, чия поетична нива, ставши народною, квітує й сьогодні (М. Стельмах).

Крізь шибки віконстежили за рекрутом сивібабусі і він, вітаючись із сусідамийшоввузенькоювулицею, де поряд з іншими убогими хатами стояла його хата з трьомавікнами і такою давньоюпокрівлею, щовжезамістьсоломивиднівсясуцільний мох з, якого буйно росли окремістеблини жита (А. Шиян).

 У гущавину бору долітали з містапередзвони, і, можливо, не один звір, нашорошившись, слухаводноманітнегудіння і мчав потім, сполоханий, в такіхащі, де давно не ступала людська нога (А. Шиян).

Людина йде по ріднихвулицях, де пройшлоїїдитинство, де буяламолодість, де проходили найкращі роки життя (Я. Ваш).

Панас той і Микола... народилися в розложистих степах, де вітер та народ булаїх перша школа (

       (М. Рильський).

Вишиває і співає, і ніхто не зна, де узор вона кінчає, де ту пісню почина (М. Рильський).

За морем холодним, в далекійчужині, де сонцяніколи не видно з тайги, де нетрі, болота лихі та пустинні, та скаликремінні, та вічнісніги (П. Грабовський).

Я так захопився літніми принадами, що перестав співати, й забув навіть, що стою у церкві.  

Мати, що якраз готувала сніданок, мимоволі задивилась на ранкове світило: нічого кращого в світі немає за схід сонця! (О. Гончар)

Пам'ять наша – глибокий чарівний колодязь, на дні якого затонуло синє небо. (Є. Гуцало)

Я дивився у велике широке вікно, крізь яке було видно не тільки західну частину міста, але й дальні, осяяні ясним весняним сонцем гаї та діброви понад річкою Ворсклою, і укладав собі літні плани.

А малі хлопці йшли з рукавицею, в якій повно зерна: пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху.

За коліями, супроти депо, біля колодязя під дашком стояла черга з цеберками і коромислами, і той, хто тяг воду, довго крутив корбу: колодязь був глибокий. (Гр. Тютюнник)

Вишку стало розхитувати, і була загроза, що впаде і хату Чабанисі розвалить. (О. Гончар)

Блищали од сонця стерні і ковила понад шляхом, сріблилася важка, обвішана разочками роси павутина.

Букет півоній, які мати несла в руці, поширював п'янкий запах – власне, в руках її наче вигойдувався букет тонких пахощів.

А в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимий смичком провів по синьому піднебессі, по білих хмарах, і вони забриніли, як скрипки. (М. Стельмах)

І хоч зараз гудки вже відмінено, проте Віруньці й досі вони часом озиваються в душі, адже під спів цих гудків привело її кохання на Зачіплянку. (О. Гончар)

У темряві подеколи траплялись ягоди, вони проходили мимо дивною сповільненою ходою, і їм здавалося, що вони ступали по дні великої прозорої річки. (Є. Гуцало)

Над ними зумлили комарі, біля нас спросоння коли-не-коли схлипувала річечка, а над усім світом протікала зоряна імла. 

Гусак випірнув і сперся забитим крилом на воду, крило заболіло, запекло наче сперся він ним не на воду, а на вогонь. 

Обережні й лякливі, сарни належали лісовій гущавині, належали таємниці і я звідав таке відчуття, наче ця заказана таємниця постала переді мною наяву, тепер я можу приглянутись до неї пильніше.

Загадка – це чарівний світ поетичної таємниці і в цьому світі мороз поєднаний з весною, що виступає прекрасною руйначкою всіх його мистецьких та господарських звершень. (Є. Гуцало)

Вишнево-яблуневі садки, ще сьогодні зранку такі змерзлі, подобрішали, потеплішали, й село звеселіло, людські обличчя погіднішими стали. (Є. Гуцало)

Я слухав рідну пісню, рідну мову, й вона лилась струмком, у якому переплелися запахи калини, чебрецю, лепехи. (Ю. Мушкетик)

Огонь пішов по жилах хлопця, й він ясно одчув у собі, ніби од сну пробудившись, одчув творця, художника. (С. Васильченко)

Зелене безгоміння в полі, на обрії завмерла не хмара, а кінь із вершником, що тримає перед собою голубого списа. (Є. Гуцало)

 Море шуміло, і хвилі його скакали далеко на берег, щоб змити низькі береги, покриті травою (М.Коцюбинський).

Уранці сніг заблищав так, ніби зима жменями понасипала блискіток, і вони сяяли, й промени-лися (О.Іваненко).

 Я охоплюю обома руками берізку, притуляючись до неї вухом, але вона мовчить, бо ще не розмерзся під корою сік, ще мертво в лісі (М.Стельмах).

Тимко знав, що по-народному цю квіточку називають «невісточкою», і те, що вона така прекрасна, і те, що її так звати зачарувало його (Г.Тютюнник).

 Море      шуміло, і хвилі його скакали далеко на берег, щоб змити низькі береги, покриті травою (М.Коцюбинський).

Уранці сніг заблищав так, ніби зима жменями понасипала блискіток, і вони сяяли, й промени-лися (О.Іваненко).

 Я охоплюю обома руками берізку, притуляючись до неї вухом, але вона мовчить, бо ще не розмерзся під корою сік, ще мертво в лісі (М.Стельмах).

 Тимко знав, що по-народному цю квіточку називають «невісточкою», і те, що вона така прекрасна, і те, що її так звати зачарувало його (Г.Тютюнник).

Кілька разів на добу спалахували короткі, блискавичні сутички з ворогами, ворожими заслонами, потім дорога знову розчищалася, і полк знову згортався крилами своїхбойових батальйонів (О. Гон-чар).

Планета сива над віками крутиться, минають дні, і пахне сіножать (Б. Олійник).

Я несу любов-зажуру, мрію молоду, і цвітуть сади для мене, як до тебе йду (В. Івасюк).

А речення — мов зоряний разок слів-намистинок, що світяться алмазно,і все довкіл сіяє так виразно (Д. Білоус).

Коми;

двокрапки;

тире;

крапки з комами.

У цей час мати вже не знала колишніх злиднів, бо _ хоч від старшого сина вона ще й не мала допомоги, зате Андрій тепер кожного місяця приносив їй той чи інший заробіток (М. Хвильовий).

Кашляв він так довго й гучно, що _ скільки ми не старалися, ніхто не міг його як слід передражнити (О.Довженко).

Секретар сидів через стіну, і_ щоб його покликати, досить було постукати кулаком у стіну, аби просто зайти у його кімнатку (Г. Тютюнник).

Надто добре він знав ту пущу, знав, що_ хоч скільки кружляй по ній, рано чи пізно викине вона тебе, і опинишся ти там, звідки починав мандри (П. Загребельний).

А я додам: любити можна поезію в добу ракет, бо, дивна річ, людина кожна якоюсь мірою поет (М. Рильський).

Гудуть бубни, рвуться на скрипках струни, танцюють дерева, хилитаються з боку на бік хати, танцюють цигани, танцює ведмідь з кільцем у носі, а козак притупує, зриває з голови шапку і летить, неначе шуліка, по колу, перекидається в повітрі, аж курява встає (Ю. Мушкетик).

Збулись твої (Шевченкові) слова пророчі, і час оновлення настав, і темні просвітились очі, вчорашній раб Всесильним став (М. Рильський).

А речення – мов зоряний разок слів-намистинок, що світяться алмазно, і все довкіл сіяє так виразно (Д. Білоус).

дві

три

чотири

п’ять.