Складне речення з різними видами зв'язку

Не бійтесь заглядати у словник: це пишний яр, а не сумне провалля.

Старе поволі забувається, а нового не варто порушувати.

Треба дати зрозуміти, що світ наш не замерзає і не згасає

У повітрі дощ, і гречка пахне тепло, немов розлився бурштиновий мед.

Осяяний сонцем, перед нами розкрився зовсім новий світ.

А 1

Б 2

В 3

Г 4

Д 5

Соломія не знала, як і коли це сталося,— втома і шум комишу приспали її.

 Остап подавсь на розвідки і скоро вернувся, щоб заспокоїти Соломію: скрізь тихо, спокійно, днина тепла й ясна.

Гості почали прощатись, але тут Тетяна Степанівна згадала, чого вона, властиве, прийшла.

Кілька разів Остап ускакував у воду мало не по пояс, часто Соломія з розгону натикалася на кущ верболозу, але кожен раз вони давали собі раду і знову мчали вперед, добуваючи останні сили.

Признаюсь — заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо не стає їм на їхній дорозі.

Пропасниця тіпала, гарячка палила вогнем, а в грудях так кололо, що Остап на превелику силу діставав собі воду.

Удень я здригався, коли чув за собою тінь від людини, і з огидою слухав ревучі потоки людського життя, що мчали назустріч, як дикі коні.

Сон раптом щезає, як змитий водою, і баба чує своє маленьке тіло, якому твердо і зимно лежати долі, на тоненькій ряднині, у вогкім кутку.

Три частини.

Чотири частини.

П’ять частин.

Шість частин.

Козак живе з бідою, як риба з водою, але водночас із ним поруч привілля і необмежена воля, тому ніколи не стерпить він приниженості і залежності 

Коли поговориш з людиною по душах, воно одразу щось там і зворухнеться: серце не кам’яне!

Хоробрих у бою і вірних у товаристві козаків нагороджували звучними прізвиськами, котрі багато до чого зобов’язували, і носили такі прізвиська з честю

Виявляється коли їм скрута птахи просто горнуться до людини вони зовсім довіряються їй

Маківці легше грунт відволог запалахкотіли цвіту пелюстки і п’є стебло трохи не луска соки землі

Важко знайти переліт-траву бо вона весь час перелітає з місця на місце зате того хто її зірвав щастя вже не залишить

Над нами зумлили комарі, біля нас спросоння коли-не-коли схлипувала річечка, а над усім світом протікала зоряна імла. 

Гусак випірнув і сперся забитим крилом на воду, крило заболіло, запекло наче сперся він ним не на воду, а на вогонь. 

Обережні й лякливі, сарни належали лісовій гущавині, належали таємниці і я звідав таке відчуття, наче ця заказана таємниця постала переді мною наяву, тепер я можу приглянутись до неї пильніше. 

Загадка – це чарівний світ поетичної таємниці і в цьому світі мороз поєднаний з весною, що виступає прекрасною руйначкою всіх його мистецьких та господарських звершень. 

Вишнево-яблуневі садки, ще сьогодні зранку такі змерзлі, подобрішали, потеплішали, й село звеселіло, людські обличчя погіднішими стали. 

Я слухав рідну пісню, рідну мову, й вона лилась струмком, у якому переплелися запахи калини, чебрецю, лепехи.

Огонь пішов по жилах хлопця, й він ясно одчув в собі, од сну пробудившись, одчув творця, художника.

Зелене безгоміння в полі, на обрії завмерла не хмара, а кінь із вершником, що тримає перед собою голубого списа. 

Букет півоній, які мати несла в руці, поширював п’янкий запах – власне, в руках її наче вигойдувався букет тонких пахощів. 

В темряві подеколи траплялись ягоди, вони проходили мимо дивною сповільненою ходою, і їм здавалося, що вони ступали по дні великої прозорої річки. 

І хоч зараз гудки вже відмінено, проте Вірунці й досі вони часом озиваються в душі, адже під спів цих гудків привело її кохання на Зачіплянку. 

А в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимий смичком провів по синьому піднебессі, по білих хмарах, і вони забриніли, як скрипки. 

Вітер підганяв їх на снігових белебнях, але як тільки вони скочувались в яр, Сіроманцеві доводилось похекати і попріти. 

Я довго лежу і слухаю, як дзвонить у такт дзвонів степу моє серце. 

Михайло якраз натрапив на ту розмову чи суперечку, встряв у неї й почав доводити інспекторові, що він не має права лаяти учнів, і сказав щось образливе для самого інспектора. 

Проте маленька пташина, ця пухнаста кулька життя, що майже цілком уміщалася в моїй жмені, виявилась завзятою і не хотіла без бою віддаватись. 

А малі хлопці йшли з рукавицею, в якій повно зерна: пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху. 

За коліями, супроти депо, біля колодязя під дашком стояла черга з цеберками і коромислами, і той, хто тяг воду, довго крутив корбу: колодязь був глибокий. 

Вишку стало розхитувати, і була загроза, що впаде і хату Чабанисі розвалить. 

Блищали од сонця стерні і ковила понад шляхом, сріблилася важка, обвішана разочками роси павутина.