Складне речення з різними видами зв'язку. Самостійна робота. Тест

А А світ мені невпізнано-широкий: десь даленіє дідів оборіг і дріботять мої маленькі кроки, і небо шовком стелиться до ніг.

Б Пішов дощ, і дерево поспішно причепурилось хоч на короткий час, поки краплі не перетворяться на крижини, схожі з несправжніми перлами.

В Тут пахнуть липи в затінку медами, стара черешня листом шелестить, терпкі грушки, обтяжені плодами, п’ють молоком розбавлену блакить.

Г Біда навчить, кому подати руку, від кого в дар прийняти чесний хліб .

А Осіннє лагідне сонце востаннє пригрівало старі липи, через просіку перелетіла довга сива волосінь павутини і, зачепившись за гілку, зненацька блиснула срібною струною.

Б  Чекаєш Різдва, а воно промайне, що й не встигнути набутись в родинному колі, в теплі, між близьких…

В Було це в лубенських лісах над тихою Сулою, де дзвінко булькають у воду важкі жолуді, де блакитна ракша з верхівки високого дуба милується своїм райдужним відбитком у ясному плесі .

Г Люблю вночі на небеса дивитись, коли зірки, немов бджолиний рій, поблискують крильми, і повен мрій виходить місяць, як прадавній витязь  .

А Бентежить душу батьківська земля співають зорі у небесній млі і ніжне сонце небо притуля.

Б А вітер дмухав на вітрила з легкої диво-органзи і я віршами говорила виймала слово зі сльози і лікувала наболіле допоки дощ оцей не вщух.

В Де кат пройшов там жито не росте лиш під ногами багряніють маки…

Г І знов рясний посипався сніжок біліє все куди не кинеш зором.

А Ще цілують морози лелекам натомлені крила, обпікають легким первоцвітам тонкі пелюстки́, так невчасно зима оксамитовий гай побілила, та в повітрі вчувається шлейф, солодкаво-терпкий .

Б Навесні, коли вже земля пробудилася від зимового сну, на узліссях і схилах Карпат можна побачити таку картину: ніби клаптики блакитного весняного неба впали на землю і синіють серед голого віття лісових дерев та сухої трави (

В .Кликала когось жалібно сива горлиця, добував із золотих небес сот золоті меди соловейко, розливав їх по землі, та не було кому пити той неземний нектар.

Г Гори готувалися до сну, і тільки вітер, який увесь день відпочивав, напевне, вирішив саме цього вечора прогулятися Великим Верхом разом з нами.

А Вересень фарбував листя у жовті кольори, у садках ще пишно цвіли жоржини, а ранки й вечори ставали щораз прохолоднішими.

Б Так, як пахне бузок, пахне тільки дитинство далеке, де з пелюсток п’яти невідшукане щастя моє.

В Пройду босоніж по землі, як лиш на світ благословиться, , і я ніяк не можу надивиться на ті хмариночки в ранковому небі.

Г Тонка стежинка в ліс мене веде, в чагарнику вже дозріва суниця, а із суниці равлик воду п’є.

А А прийде час, усіх покличе мати і запитає кожного колись: ти не забув, з якої хати вийшов, звідкіль дороги у світ почались?

Б Старий гуцул на полонині розказує про ті часи, коли гриміли гори сині, і людом повнились ліси.

В Коли розцвітав ранок, хатина була мовби в раю: пахло росяним медом, акації схиляли свої пахучі дзвони.

Г Там ніколи не дмуть пронизливі вітри і сонце завжди ласкаве, мовби ліс охолоджує його гарячі промені. 

А  Кульбабки жовтіли на зелених килимках пагорбів, грицики пломеніли першими суцвіттями, полини аж виблискували сріблом, а груші-дички з величезними букетами квітів стояли понад шляхом.

Б Збадьорений промінням ранку ясним, прокинувшись, поглянув у віконце: земля покрилась килимом сріблястим, а на деревах іній грав на сонці!

В Легенький вітерець дихнув в обличчя та я не став ховатися від нього, лишень примружив очі для годиться: душа нехай теж освіжиться трохи!  

Г Траві шовковій шепче вітер, і наслухають тихі дні, що я пахуче тепле літо вже переклала у пісні.

А  Палахкотить листок серед гілок тримає павутина той листок, що рветься сам за іншими летіти від самоти і вже чужого світу.

Б Подекуди в лісі були годівниці для косуль, а лісники дбали про те, щоб узимку в них було сіно , і щоб у холоди не було їм голодно й прикро. 

В У пожухлих барвах осені — тривога, бринить зими німа пересторога, та раптом до похмурої картини багрянцем увірвався кущ калини.

Г Часом крізь галуззя пробивалося бліде сонце, але й цього було досить аби хоч трохи розвіялись мої сумні думки .

А 1,2

Б..2,3

В 2,3,4

Г 1,2,3,4