Модульна контрольна робота "Складне речення"

Півень стояв на порозі у хліві, стріпував крильми, наче поривався летіти понад мерехтливим сяйвом снігів.

Вийшов на сизу піщану косу і, струсивши воду, знову заіржав грізно та бойовито,перегукуючись із громами.

Проходив дощ,а потім було зимно.

Можливо, не тільки лісник, а й школярі-юннати навідувалися сюди ще та ще в інші знайомі їм місцинки.

 Озвався постріл над рікою і до коня схиливсь козак.

Ще довго він мовчав і ми всі сиділи немов заціплені.

Небо раптом укрилося хмарами і вітер почав дужчати.

Яблука падають і вже червоний килим під яблунею.

 Зумійте бути вольними – і будете вольні.

По узліссі на галявині зеленіє перший ряст і цвітуть проліски і сон-трава.

Мова й пісня – дві найважливіші фортеці, які народ повинен оберігати пильніше й відчайдушніше, ніж свої кордони.

На хуторі вмирає день і гасне перестигла бронза пшениць.

 і виполошено перепелині гнізда.

так що буде що їсти вівцям.

і літо буйне в береги ввійшло.

як на межі, на оболоні.

У небі нерухомо стояли яструби, розпластавши свої крила й непорушно втупивши очі свої в траву.

Самі тільки коні, ховаючись у диких рослинах, як у лісі, толочили їх.

Уся поверхня землі була така гарна, немов зелено-золотий океан, по якому бризнули мільйони різних квітів.

Уже горіли мохнатими й червоними, як жар, шапками будяки, дихаючи солодким медвяним душком.

Є такі гірські вершини, що сягають аж під зорі.

Зорею станьмо для людей отих, яких на світі вже нема. в живих.

Все, що відбувається в світі природи, має свій смисл.

А навкруги так тихо, що росинка з листа не скотиться.

 Як одступиш од гармат на аршин, то вона од тебе на сажень.

Під тихе рипіння морозу я казку стару пригадаю, як тихо шепочуться лози весною в подільському краю.

Місяць повис над ставом, нитку сріблясту в’яже, щоб таємниці неба і землю людей з’єднати.

Туди, де образи кохані, душа окрилена летить.

як любить сонце посивілий дід.

де зростають діти.

 щоб пісня линула з вікон.

бо тепло там і затишно в душі.

як вився у низині кривульками глибокий та каламутний Прут.

вікно, яке блимало світлом каганця.

все, що їхало й йшло до нашого села.

так що всі намагалися йти тихіше.

Квітує день на радощах буття, що нам кують зозулі із ліщини.

Здоровий садок слався зеленими хвилями за домом на гору, скільки можна було скинути оком.

 Пташки, що влітку так співали, у ірій вже повідлітали.

Твій мужній голос музикою лине, як плескіт хвиль і сяйво без зірок.

Як радію за ту людину, що загублену радість знайшла.

Намалюй мені ніч, коли падають зорі.

Посеред ріки, де протікала бистрінь, зашипів, увігнувся і тріснув кількома сліпучими промінцями ясний лід.

Щасливий той, хто виріс на Дніпрі, перетинав його бистрінь глибоку.

Ми розвіяли хмари похмурі, щоб над нами сіяла блакить.

Город до того переповнявсь рослинами, що десь серед літа вони вже не вміщалися в ньому.

Щасливий майстер, що з тяжкої брили прекрасну постать висікав на радість людям.

Бо коли над сонцем заплететься хмарка, а у серце стукне копитом зима – не нарвеш ти квітів у пожовклім парку, не нарвеш ти квітів, коли їх нема.

Я знову згадав ті хвилини, що душу п’янили мою.

Хай сторінки мої нерівні й незграбно зверстані рядки, бо в книгу дні мої мандрівні життя вписано од руки.

Пахне, кажуть, ромен гіркотою, наче пізня дівоча любов.

Те, що було, минулося і знову не буде.

Бджолина сім’я над гречками гула, щоб медом іскрилися сота.

Щасливий, хто сни має милі.

Треба нахилитися, щоб з криниці води напитися.

Жнива найменше схожі на народ, хоч і вінчають битви переможні.

Те, що було, минулося і знову не буде.

Принишкли хати, наче присіли до землі.

Дерева благають, щоб парості розпустило в їхнім біднім краї.

Якщо ви любите пісні, запрошуйте у гості птаство.

Якщо взявся іти, кінця ти доходжай.

Дарма що стояло тихе сонячне безвіття, листя тріпотіло на деревах вздовж шляху.

То не любов, яка не вміє бажати іншому добра.

Всі слова на світі замалі, щоб, як хліб, дзвеніти з краю в край.

У Січі був такий звичай, що кожен мусив коритися волі старшого, жити у братерстві один з одним і поводитися доброчесно.

Нема гірше, як в неволі про волю згадувать.

В небі ластівка мріє далека, що на крилах весну принесла.

Чим чорніший пар, тим біліша паляниця.

А вітер в степу припадає, як вершник до гриви.

Сонце так світило ласкаво, що аж каміння сміється.

Певне, в кожного є заповітні пороги, звідки нас проводжали в житті матері.

Благословенна та ясна година, коли дитя читає „Кобзаря”.

 Ви знаєте, як пахне хліб диханням сіяча, вогнем безсонних діб?

Щоб вволю всього мати, треба чесно працювати.

Наближалась весна, так що вже не тільки вдень, а й вночі капало зі стріх.

Ніщо мені так не пахне, як наш степ.

Проміння місяця ламалося в хвилях, блищало, лопотіло і рябіло.

Учи азбуку – прийде хліб у руку.

Він усміхається до сонця, пестить рукою жовті кленові листочки.

Як явір простягає віти до явора через ріку, так матері одної діти шлють пісню гомінку.

Знову осінь над гаями жовтий лист сади встеля.

На схід сонця квітнуть рожі будуть дні погожі.

Глянь моя мила зорі повисли над Дніпром.

Дерево міцне корінням людина трудовим горінням.

Грім гримить хліб буде родить.

 Вночі несподівано знявся північний вітер небо скоро затяглося хмарами.

Миколі схотілося їсти а потім пити в нього посохло в горлі в роті.

Сонце шукаючи броду сторожко зупинилося посеред ріки на моторному човнику зі сміхом пропливали дівчата у вінках.

Пролунав постріл почалися змагання.

І досі сниться під горою між вербами та над водою біленька хаточка стоїть.

Зійде сонце утру сльози ніхто не побачить.

Будеш сіяти з сумом вродить печаль.

Весла прибрали човен поволі плив за течією.

Небо прорізали вогняні стріли ударив грім на пильних дорогах знявся вихор закрутився клубком і помчав у жита.

Говорять думи і діброви говорять гори луг, ріка говорять птиці вечорові розмова точиться струнка.

Спріває Маланці колос сміється лука ранніми росами дзвоном коси кличуть городи синім листом тучна земля диха на неї теплом.

Безсполучниковий і сполучниковий складносурядний.

Безсполучниковий і сполучниковий складнопідрядний.

Сполучниковий складносурядний і складнопідрядний

Безсполучниковий, сполучниковий складнопідрядний і складнопідрядний

А

Б

В

Г

Ще сніг кругом, ще голі віти дуба, і не курличуть в небі журавлі.

З високих круч луна орлиний клекіт, лиш тихі води все стоять мовчазно.

Як вечір рожевий на землю злетить, я вийду самотній у гай.

Розкішно вбраний, сад густий стоїть, і ллється спів пташок дзвінкий.

Люби музику — вона облагороджує твої думки і почуття.

Красна пташка своїм пір’ям, а людина — знанням.

Що в пісні співається, те в житті збувається.

Небо вночі чисте, і видно, як падають зорі.

Хотів пастух почути голос Бога в палаючім кущі і запалив маленький

 корч сухого ялівцю…

  Послала мати по гриби хлопчину, і в темнику він загубив стежки.

 Климко повернувся до куреня, узяв плащ-палатку і, зціпивши од

напруги зуби, одірвав од неї чималий клапоть .

 Наосліп ходить в яблуці хробак, та не шукає виходу до світла. 

  .

1-В, 2-А, 3-Б, 4-Д

1-Д, 2-Б, 3-Г, 4-А

1-А, 2-Г, 3-Д, 4-Б

1-Г, 2-В, 3-А, 4-Д