Складні речення з різними видами зв'язку

Найогидніші очі порожні, найгрізніше мовчить гроза, найнікчемніші дурні вельможні, найпідліша брехлива сльоза.

Тихо в полі, гай темніє, наступає літній вечір.

Над притомленим завороженим степом стояла така тиша, що було чути, як знизу дихає колос.

Багряний вечір догорів, і попіл падає на місто, переливається намисто понаддніпрянських ліхтарів.

Я пам'ятаю: йшла весна своїм походом смілим, і по саду лилась вона квіток зеленим пилом.

То шумів зелений лист, то в вінку мінився золотом ряст весняний, то золотим дощем лились пісні.

Дерева мене чекають, і падає листя на стежку, і падають зорі в долоні, і падає сон у траву.

Цей шмат землі, що колесом одкочувався від татарського броду й козачої долини, і досі не мав власної назви, хоча тут люди не раз знаходили непевний притулок од ординців.

У городі, де грають струни п'яні, де вічний шум, де вічна суєта, я згадую слова твої неждані.

Минула тривожна беззоряна ніч, і там, де попелясті сніги єдналися з небом, почав відділятися світанок.

Є в коханні і будні, і свята, є в ньому і радість, і жаль, бо не можна життя заховати за рожевих ілюзій вуаль.

Тихо в лісі: повітря не дихне, ніщо не шеберхне.

І пахне сіно лугове, і зав'язь в чистих росах зріє, і в кожній гілочці живе на славний досвіток надія.

Сон літньої ночі колись мені снився, коротка та літняя нічка була, і сон був короткий - він хутко змінився і зник, як на сході зоря розцвіла.

Сірі тумани курилися над нашою землею, брудні та важкі хмари вистилали високе небо, холодний вітер переганяв їх з одного боку на другий.

Я кажу: не було б Дон Кіхотів, вже б давно посивіла земля.

Коли осінь вмирає на синьому-сизому вітрі, ми старієм на рік, і немає на долю управи.

Навкруги тиша; скрізь ясно; з поля вітерець віє; з гаїв холодок дише.

А хмара находить, і грім гуркотить, і блискавка хижо моргає.

Ніч темніє, і ясніють зорі, море плаче, й темрява шумить.

Дика груша облита білим молоком і в тому пахучому молоці що стиха піниться бджоли неначе киплять.

Коли копають картоплю стелиться дим над землею і листя летить воскувате наче метеликів рій.

Вона любила цей каштан коли він тільки починав оживати після зими і коли засвічував блідо-рожеві свічки.

Як та ніч проминула дощ ущух і затихло все а вгорі світанок розцвів заблищав самоцвітами.

1

2

3

4

З полів зійшла серпнева спека, ясна туманиться блакить і день стоїть, немов лелека, що завтра в ирій одлетить.

День був сонячний, коло воріт стояли купками дівчата, і, чомусь здавалося, що сьогодні неділя.

Солов'ї заливисто перетьохкуються у вербах, по садках, і, коли вони тьохкають, здається, що все на світі зникає.

Я теж очікую того дня, коли грім розморожує сік на деревах чи, коли не зіллям, а хлібом починає пахнути жито.