складні речення з різними видами зв'язку

Сотні літ нас розпинали, Та не побороли, Бо не вмерла Україна, І не вмре ніколи

Навіть тоді, коли не мали ніякого діла, материні руки не залишалися в абсолютному спокої, вони легенько ворушились, як ворушаться під водою стебла водяних лілій від ледь чутної течії

Коли наука досягає якоїсь вершини, з неї відкривається широка перспектива дальшого шляху до нових вершин, і відкриваються нові шляхи, по яких наука піде далі

Над ними зумлили комарі, біля нас спросоння коли-не-коли схлипувала річечка, а над усім світом протікала зоряна імла.

Гусак випірнув і сперся забитим крилом на воду, крило заболіло, запекло наче сперся він ним не на воду, а на вогонь.

Обережні й лякливі, сарни належали лісовій гущавині, належали таємниці і я звідав таке відчуття, наче ця заказана таємниця постала переді мною наяву, тепер я можу приглянутись до неї пильніше.

Загадка – це чарівний світ поетичної таємниці і в цьому світі мороз поєднаний з весною, що виступає прекрасною руйначкою всіх його мистецьких та господарських звершень.

Поки у великій лабораторії неба відбувався розкішний процес наростання грози, поки все там переверталося, стугоніло, потемнілими степами мчали табуни вихорів, захвилювалися, забурунили зелені вали лісосмуг, заметушилися птахи в повітрі

Я не знаю, чи там угорі, наді мною, є життя, але я добре бачу, що вся краса тут, на землі

Осінній вітру крок, і хмари над землею, і пада жовтий лист в вечірньому огні

Море дедалі втрачало спокій; чайки здіймались з одиноких берегових скель, припадали грудьми до хвилі й плакали над морем

Довго ще говорили обоє, обмірковуючи прочитане, то знову вони замовкали з приводу якоїсь думки, що випадково надходила одному чи другому до голови.

А правду каже приказка стара: тоді є щастя-втіха, коли своя у тебе стріха, а під чужою не шукай добра

Але малюнком тоскним і недбалим не хоче годувати листопад, і мріють зорі: ми серця запалим;радіє місяць: повернувсь назад

Мати вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік

Соломія не знала, як і коли це сталося,— втома і шум комишу приспали її.

Остап подавсь на розвідки і скоро вернувся, щоб заспокоїти Соломію: скрізь тихо, спокійно, днина тепла й ясна.

Гості почали прощатись, але тут Тетяна Степанівна згадала, чого вона, властиве, прийшла.

Кілька разів Остап ускакував у воду мало не по пояс, часто Соломія з розгону натикалася на кущ верболозу, але кожен раз вони давали собі раду і знову мчали вперед, добуваючи останні сили

Кричите, Що Бог создав вас не на те, Щоб ви неправді поклонились!..

Дмухнув вітер понад ставом – і сліду не стало

У стародавніх слов’ян були різні обряди, різні релігійні свята, що здійснювались у певний час, повторювались у певні дні, на одному й тому ж місці

Україна моя починається там, Де доля моя усміхається, І, як небо, як даль солов’їна, Не кінчається Україна

Признаюсь — заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо не стає їм на їхній дорозі.

Пропасниця тіпала, гарячка палила вогнем, а в грудях так кололо, що Остап на превелику силу діставав собі воду.

Удень я здригався, коли чув за собою тінь від людини, і з огидою слухав ревучі потоки людського життя, що мчали назустріч, як дикі коні.

Сон раптом щезає, як змитий водою, і баба чує своє маленьке тіло, якому твердо і зимно лежати долі, на тоненькій ряднині, у вогкім кутку.

Є прадавніскарби, що намертво лежать у землі, і є живіскарби, щойдуть по землі від покоління до покоління, огортаючиглибиннимчаромлюдську душу

Погортайтесторінкисивихвіків, і вам відкриєтьсябагатопоетичнихтаємниць, і випочуєте голоси творців, іменаяких так розгубилаісторія, щовже навряд чизнайдемобагатьохсіячів, чия поетична нива, ставши народною, квітує й сьогодні

Крізь шибки віконстежили за рекрутом сивібабусі і він, вітаючись із сусідамийшоввузенькоювулицею, де поряд з іншими убогими хатами стояла його хата з трьомавікнами і такою давньоюпокрівлею, щовжезамістьсоломивиднівсясуцільний мох з, якого буйно росли окремістеблини жита

У гущавину бору долітали з містапередзвони, і, можливо, не один звір, нашорошившись, слухаводноманітнегудіння і мчав потім, сполоханий, в такіхащі, де давно не ступала людська нога

Панас той і Микола... народилися в розложистих степах, де вітер та народ була їх перша школа

Людина йде по рідних вулицях, де пройшло її дитинство, де буяла молодість, де проходили найкращі роки життя

Вишиває і співає, і ніхто не зна, де узор вона кінчає, де ту пісню почина

За морем холодним, в далекій чужині, де сонця ніколи не видно з тайги, де нетрі, болота лихі та пустинні, та скали кремінні, та вічні сніги

Я так захопився літніми принадами, що перестав співати, й забув навіть, що стою у церкві.

Мати, що якраз готувала сніданок, мимоволі задивилась на ранкове світило: нічого кращого в світі немає за схід сонця!

Пам’ять наша – глибокий чарівний колодязь, на дні якого затонуло синє небо.

Я дивився у велике широке вікно, крізь яке було видно не тільки західну частину міста, але й дальні, осяяні ясним весняним сонцем гаї та діброви понад річкою Ворсклою, і укладав собі літні плани.

За коліями, супроти депо, біля колодязя під дашком стояла черга з цеберками і коромислами, і той, хто тяг воду, довго крутив корбу: колодязь був глибокий.

А малі хлопці йшли з рукавицею, в якій повно зерна: пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху.

Вишку стало розхитувати, і була загроза, що впаде і хату Чабанисі розвалить.

Загадка - це чарівний світ поетичної таємниці, і в цьому світі мороз поєднаний з весною, що виступає прекрасною руйначкою всіх мистецьких та господарських звершень.

Букет півоній, які мати несла в руці, поширював п’янкий запах – власне, в руках її наче вигойдувався букет тонких пахощів.

А в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимий смичком провів по синьому піднебессі, по білих хмарах, і вони забриніли, як скрипки.

І хоч зараз гудки вже відмінено, проте Віруньці й досі вони часом озиваються в душі, адже під спів цих гудків привело її кохання на Зачіплянку.

У темряві подеколи траплялись ягоди, вони проходили мимо дивною сповільненою ходою, і їм здавалося, що вони ступали по дні великої прозорої річки.

Над ними зумлили комарі, біля нас спросоння коли-не-коли схлипувала річечка, а над усім світом протікала зоряна імла.

Гусак випірнув і сперся забитим крилом на воду, крило заболіло, запекло наче сперся він ним не на воду, а на вогонь.

Обережні й лякливі, сарни належали лісовій гущавині, належали таємниці і я звідав таке відчуття, наче ця заказана таємниця постала переді мною наяву, тепер я можу приглянутись до неї пильніше.

Загадка – це чарівний світ поетичної таємниці і в цьому світі мороз поєднаний з весною, що виступає прекрасною руйначкою всіх його мистецьких та господарських звершень

Усі суперники вертіли гарячково коліщатами, коли Андрійко вмить придавив свою метавку до землі черевом, нап’яв тятиву руками, аж у суставах хруснуло, а наступної хвилини стріла влучила в середину круга.

Досвідчені мисливці розповідають, що є такі гончаки, які знають, де причаївся звір.

Курок сухо клацнув, і від того вовчиця схопилася на ноги, а здоровенний вовк скинувся на задніх лапах, як схарапуджений кінь.

І от настав день, коли Данило востаннє обходить розсадник, обмотує перевесельцями з сіна наймолодші деревця, щоб не мерзли в люті морози.

Долгорукий ждав, поки вгамується завірюха, тим часом князь Ростислав мав готувати в Суздалі дружину для походу на південь, добирати коней, ладнати сани й лижви для воїнів, яких князь Юрій щоразу набирав з простого люду.

У прозорих голосах самотніх птахів начебто теж додалося сонячної снаги; верхівки дерев, погойдуючись, уже не тонуть в мороці, а купаються в м’якій, прохолодній тиші.

Сходив місяць, і було видно, як над водою струмує прозорими пасомцями молоденький туман, а в пущах зблискує дрібна, ще недорідна роса.

Ви виявляли ті чи інші здібності, поки одна не брала гору над іншими, тоді ви вже орієнтувались на певний фах і роботу, що стелитимуть вам дорогу у життєвій кар’єрі.

Гірко було те, що я тепер не міг уже співати ні в якому хорі, бо на все життя втратив власний голос, так і не дізнавшись, що вийшло б із мене — тенор чи баритон, чи ні те ні се.

Нині кожен має бути людиною в людстві, щоб кожним нервом відчувати його болі і тривоги, нині кожен мусить почувати себе органічною часткою великого собору людської цивілізації, щоб самовіддано тримати на собі його споруду.

Ще якийсь десяток днів — і скоро лютому кінець, але чомусь не хочеться думати про те, що ці безмежні сонячні усмішки зникнуть разом із снігом і зимою.

Сніги зацвіли так, як іще не цвіли досі, і сяйво розквітлих снігів наче аж гримить нестримною радістю, і все довкола перейнялось її настроєм — дерево і пташка, протоптана до колодязя стежка й людина, що йде з відрами по воду.

На струмені гусакові відлягло від серця, і він вів гніздо, не підштовхуючи його лапами: гніздо несло перед очима в бистру темінь, і гусенятко не могло надивитися на свого зграбного тата.

Тут росли колючі кущі терну, шипшини та глоду, красувалися й дозрівали на вітах ламкої крушини темно-червоні ягоди, що їх у народі звуть вовчими.

А надвечір між тополями, де затінок тримається цілий день і степова трава хвилястими рунами лежить по землі, стоять столи на честь льотчика, а за столами сидять чабани.

У просторій хаті, куди зайшли всі, було тепло: від обкладеної кахлями груби пашіло прниємним духом.

Кожна ягідка горіла твердим кораловим світлом, воно було рівне й туге, і тільки хіба що язички-зайчики віддзеркалювались від блискучої шкірки.

Баритон і другі тенори смикали мене за пояс і плечі, регент махав на мене й одчайдушно моргав очима й бровами першому тенорові; навіть статечний, поважний директор бентежно ступив крок уперед, щоб глянути, який це пустун наважився так зухвало зіпсувати урочисту частину обідні.

Контури образу були тільки злегка намічені білою крейдою, а Семаковський так легко і скоро перебігав по них пензлями і такими, буцім повітряними, красками закладав їх, що здавалося, ніби він не малює, а вичаровує з дошки образ.

Справді, під темним небом затривожився ліс, закипіло листя на ньому, деревам захотілося бігти, але вони не знали, куди податися, й, стогнучи, металися на всі боки.

Поза центральною вулицею, де світять чотири газові ліхтарі на все місто, скоро зайде ранній осінній вечір, лягає непроглядна тьма, яку не можуть здолати кволі вогники гасівок, що тьмяно поблискують крізь вікна старосвітських одноповерхових будиночків.

Яким дивився запаленими очима на витвір рук своїх, а довкола нього розливалося голубе світання, над головою яснішало й промивалося небо, а там, на сході, вже затремтіла рожева пасмуга.

Перший напад на громадські права було відбито, але тухольці не радувалися завчасно, вони добре знали, що се тільки перший напад і що за ним треба чекати інших.

Незабаром скінчиться навчання, і я знову матиму змогу ходити купатися на Ворсклу, ловити вудкою рибу, а трохи пізніше збиратиму суниці; не встигнеш оглянутися, як уже поспіють у саду яблука, грушки, а там далі покличуть у ліс гриби та горіхи.