Складні речення з різними видами зв'язку

Сполучниковий сурядний і підрядний.

Сурядний і безсполучниковий.

Підрядний і безсполучниковий.

Сурядний, підрядний і безсполучниковий.

Складний і простий.

Сполучниковий сурядний і підрядний.

Сурядний і безсполучниковий.

Підрядний і безсполучниковий.

Сурядний, підрядний і безсполучниковий.

Складний і простий.

Тире

Двокрапку

Крапку з комою

Кому

Ніякого розділового знаку

Тире

Двокрапку

Крапку з комою

Кому

Ніякого розділового знаку не потрібно

Двокрапку

Тире

Крапку з комою

Кому

Ніякого розділового знаку не потрібно поставити

Певно не забула того  що якби дід Улас не приберіг  то пропала б.

Бійці не кривдили старого  і  коли сідали їсти  кожний закликав Ференца до свого казанка.

Соломія міркувала  що  коли брати у ліву руку  плавні мусять швидко скінчитися бо в той бік вони простяглись недалеко.

Рота пробивалась крізь вогонь і де була найбільша небезпека  там бачили командира.

Неприємно коли п’явка впивається в жижку чи коли гавкають на тебе чужі пси або гуска сичить коло ніг.

Пливу як тінь у морі снів за нею.

Друзі висівайте доброту бо вона  як хліб  потрібна людям.

Всі  як один  вони повернулись до рідного села.

Справжнє почуття воно  як наче золотавий промінь  завжди проб’є душу своїм поривом.

Ліс трепетав тривожився як велика стомлена людина. 

Ріка налітала на камінні зубці поміж яких застряв дуб-велет а потік спадав униз де також стриміли камені.

Не зневірся не впади у відчай вир не вкрутить хвиля не знесе.

Вже вечір тіні склав у стоси за обрій котиться курай і дальні пахнуть сінокоси і дальній пахне рідний край.

Якщо не можна вітер змалювати прозорий вітер на ясному тлі змалюй дуби могутні і крислаті котрі од вітру гнуться до землі.

Іду дивлюсь мій край моя земля сміються в небі золотому річки і села і поля.

Сад у нас уже одцвів дерева вкрились густим темно-зеленим листом і тільки в повітрі плавали густі пахощі жасмину і матіоли.

Коли замовкнуть втомлені громи а всі дощі відплинуть і відплачуть я поцілую сніг бо все це значить що знову дочекались ми зими.

Лебедями білими пливуть хати пливуть через твої спомини через весни й осені і ти й досі не перестаєш думати що вони таки могли злетіти могли!

Хто створив з нічого людям час той поділив його на дві частини назвавши ніччю й днем ті половини та ніч він ближчою зробив до нас.

Поза центральною вулицею де світять чотири гасові ліхтарі і лягає непроглядна тьма яку не можуть здолати волі вогники гасівок що тьмяно поблискують крізь вікна старосвітських одноповерхових будиночків.

Як глибшають нині і далі, і очі, як солодко зерном засіялись дні, як грім-і дощі щось туркочуть пророче – це квітень, це квітень в тобі і в мені.

Ніч має вроду темну й величаву, в ній подив таїни немов закляк, а день живий і жвавий, мов хлоп’як, веде при сонці осяйну забаву.

Заходить сонце в золотих лісах, на стовбурах палахкотить, живиця, краєчок хмари наче блискавиця горить у надвечірніх небесах.

Він повернув у напівзабуту вуличку, де під копитом сполоханим дзвоном розбивались і зітхали калюжки, і, взявшись за руки, стояли в спідничках верби-підлітки.

Вже так натомився за краєм своїм тужити, що вірші здавалось ридають уже під пером.

Степ, струснувши з себе росу та зігнавши непримітні тіні, горить рівним, жовто-зеленим кольором; висока трава починає гнутись, хилитись, поверх неї тільки гарячий вітер гуляє та сонце розсіва своє пекуче, іскристе проміння.

Білясте море сріблиться на сонці непомітно зливаючись із молочнобілим небом;риса обрію губиться і не можна відрізнити, де в потоках білого сяйва кінчається море й починається небо.

Сонце ще не зайшло, а вже виплив місяць, якось непомітно виступив з млистого туманного небосхилу, і вже вони, обидва світила, освітлюють цей тихий, більше степовий, ніж луговий, простір, що з правіку, мабуть, носив назву Чари-Комиші.

В Шевченковім залізнім слові, під грізним Гоголя пером, нам хвилі гомонять дніпрові, гаї й лани понад Дніпром.

І кожна бляшанка, панцир, опуття і на прикрасах вирізьблені драми – це панорами скіфського життя, увічнені по золоту майстрами.

А встане сонце із огнистих плес, заллє промінням землю світанкову й зірки додолу спустяться з небес і на людей обернуться ізнову.

Думав: є велике право одпочить під лавром світу всім, хто в тій війні жорстокій ніс страждання на плечах.

Будьте вдячні народу, бережіть теє слово, що гранилось віками у битвах, в трудах, воно визріло вже і співа колосково синя птиця народу на буйних вітрах.

Грає листя на веснянім сонці, а в душі печаль як небеса; він росте й співає яворонці, і згорає від сльози роса.

Коли вона проснулась на столі вже горіла свічка, в кімнаті нікого не було, у чорні смолисті вікна дріботів дощ.