Складні речення з різними видами зв'язку

То шумів зелений лист, то в вінку мінився злотом ряст весняний, то золотим дощем лились пісні (Л.Українка).

Був прозорий сонячний ранок, і мовчазні навколишні простори, дбайливо устелені сріблистим сніговим килимом, так ясніли навпроти сонця, що аж сліпило очі (В.Дарда).

Дерева мене чекають, і падає листя на стежку, і падають зорі в долоні, і падає сон у траву (І.Драч).

Цей шмат землі, що колесм одкручувався від татарського броду й козачої долини, і досі не мав власної назви, хоча тут люди не раз знаходити непевний притулок від ординців (М.Стельмах).

І пахло сіно лугове, і зав'язь в чистих росах зріє, і в кожній гілочці живе на славний досвіток надія (В. Бровченко).

Сірі тумани курилися над нашою землею, брудні та важкі хмари вистилали високе небо, холодний вітер переганяв їх з одного боку на другий (П.Мирний).

Я пам'ятаю: йшла весна своїм походом смілим, і по саду лилась вона квіток зеленим пилом (М.Рильський).

Я кажу: не було б Дон-Кіхотів, вже б давно посивіла земля (Б.Олійник).

Ось сонечко світить надворі, сніг біліє,цвірінчать горобці (А.Тесленко).

У городі, де грають струни п'яні, де вічний шум, де вічна суєта, я згадую слова твої неждані (М.Рильський).

Коли свою пісню прощальну несуть журавлі на луки зарослі, де низько схиляються лози, де трави і мох припадають до лона землі, з-під хмар передзим'я дощем спадають їх сльози (М.Танк).

Є в коханні і будні, і свята, є в ньому і радість, і жаль, бо не можна життя заховати за рожевих ілюзій вуаль (В.Симоненко).

Багряний вечір догорів, і попіл падає на місто, переливається намисто понаддніпрянських ліхтарів (М.Рильський).

Сон літньої ночі колись мені снився, коротка та літняя нічка була, і сон був короткий, - він хутко змінився і зник, як на сході зоря розцвіла (Л.Українка).

Ніч темніє, і ясніють зорі, море плаче, й темрява шумить (Л.Українка).

Минула тривожна беззоряна ніч, і там, де попелясті сніги єдналися з небом, почав відділятися світанок (М.Стельмах).

Відгуркотів розбитими дошками міст, автобус вилітає на широку асфальтову дорогу, що йде якраз побіля плавнів і далі ще кудись, щоб десь там влитися в магістралях траси (О.Гончар).

Над притомленим завороженим степом стояла така тиша, що було чути, як знизу дихає колос, як згори випадають роси і місячна обніж (М.Стельмах).

Тихо в полі, гай темніє, наступає літній вечір (Л.Українка).

Таке моє давнє правило: ніколи не шкодувати за тим, чого не можна повернути (О.Гуреїв).