Складнопідрне речення

Ви знаєте, як пахне хліб диханням сівача, вогнем безсонних діб?

А я люблю, як в вечірній час сопілка заспіває переливна.

Унизу коло самої греблі, що прилягала до мосту, росли густі очерети.

Твій мужній голос музикою лине, як плескіт хвиль і сяйво без зірок.

Коли ідеш ранковим полем, то грають бризки від роси.

Люблю людей землі своєї, бо й я землі своєї вірний син.

Ніч була довга, думалося, що ніколи вже сонце не зійде.

День такий, що жалітися грішно на невдачі, нестачі, біду.

незважаючи на їхню вартість.

дарма що темного кольору.

щоб було затишно та красиво.

бо було незручно читати.

Я буду згадувати свої шкільні роки, хоч і швидко вони промайнули.

Я буду згадувати свої шкільні роки, щоб ненадовго повернутися назад.

Я буду згадувати свої шкільні роки, доки буду топтати ряст.

Я буду згадувати свої шкільні роки, дарма що вони були дуже давно.

Вишивка – це вид мистецтва, що виник давно.

Знайомство Соломії з Пуччіні переросло в щиру дружбу, яка тривала довгі роки.

Ходім зараз до матері, хай вона втішиться, що має таку добру дитину.

Засипав сніг стежку, що миша протоптала.

так що не можна було доїхати до міста.

тому що не була розчищена від заметів.

хоча надворі вже була рання весна.

оскільки вчора була сильна хуртовина.

Потім, коли висохнуть сльози, я таки втягаю солому і заходжуюсь топити.

Ледве встигли вони вмитись і повдягати свої парадні кунтуші, як із замкової вежі... розляглися звуки фанфари.

Коли взявся іти, кінця ти доходжай.

Доки сонце зійде -- роса очі виїсть.

Якщо ви любите пісні, запрошуйте у гості птаство.

Те, що було, минулося і знову не буде.

Дерева благають, щоб парості розпустило в їхнім біднім краї.

З дороги видно було, як вився у низині кривульками глибокий та каламутний

Прут.

Є такі гірські вершини, що сягають аж небес.

Сьогодні я такий веселий, що молодіти хочу знов

Стара верба від старості зомліла, забула, що сказав їй водяник.

Справжня людина, що хоче бути господарем життя і своєї долі, мусить триматися ближче до природи.