Складнопідрядне речення

 І дощ, і сніг, і віхола, і вітер (Л. Костенко).

Золото добувається з землі, а знання – з книг (Нар. творчість).

Порадившись з сестрою, хлопець тут же вирішив, що завтра відішле свій виграш матері у Кринички (О. Гончар). 

 І шум гаїв, і шелест нив – усе було благословенне (М. Луків).

Поки чоловік доїхав до Вільшаниці, надворі зовсім смеркало.

Молоді жонаті і старші парубки в передноворічний вечір ходили по хатах «меланкували»

Ті долини здалека ніби дишуть тобі в лице холодком, лісовою вогкістю, манять до себе в тінь густого старого лісу.

На дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осиці, зеленіють левади.

І де в світі тая сила, щоб в бігу його спинила?

Море так бадьоро хлюпає, що аж слухати любо.

Так літував Іван у полонині, аж доки вона не спустіла.

Де літо маки стеле килимами, дитя в городі ходить коло мами.

Добрими вважалися дні, коли на небі повний місяць.

Якщо парубків пускали до хати, вони розігрували різні жартівливі сценки.

Адже під руку київського державця має перейти земля Подніпров`я, що віднині поєдналась із великими просторами інших племен слов`янських.

Майже повсюди на Гуцульщинілюди вірили, що в передноворічний вечір худоба розмовляє між собою.

Ви знаєте, як пахне хліб диханням сівача, вогнем безсонних діб? 

А я люблю, як в вечірній час сопілка заспіває переливна.

Доріжка була така вузька, що зелене гілля вгорі сходилось докупи й закривало

небо.

Внизу коло самої греблі, що прилягала до мосту, росли густі очерети.

Хіба не знаєте, чому неспокій в серці? (Е. Євтушенко).

Коли ж дізнаєшся, що зцілить тобі душу? (Е. Євтушенко).

Щоб бути щасливим, шукай однодумців (Е. Євтушенко).

Як гірко усвідомлювати, що ти самотній у цьому світі (Е. Євтушенко).

Зацвіла в долині червона калина, наче засміялась дівчина-дитина (Т.Шевченко).

Як діти, так і дорослі чекали цього дня (О. Гончар).

Як сонце сховається за гаєм, тоді соловей заводить свою пісню (Ю.Смолич).

Час летів, немов на крилах, і, мов сон, життя минало (Леся Українка).

Коли б не повернувся ти, я все чекатиму незмінно (О. Гончар).

Коли лелеки прилітають, вони приносять нам тепло (О. Гончар).

Люблю пору, коли в Києві запалюють свічки каштани (О. Гончар).

Мати розповідала, коли почалася негода (О. Гончар).

Я живу в країні, яка нікуди мене від себе не відпустить.

Не чуть, як тьохкає соловей у лузі під калиною.

Люблю людей землі своєї, бо й я землі своєї син.

Хай суд іде так, як велить йому закон.

Увага до цього судового процесу була така велика, що й у столиці знали про нього.

Судове засідання перенесли на тиждень, бо доказова база була неповна.

Суд розпочався вчасно, хоч багато обставин заважали це зробити.

Блискавка була така потужна, що аж розчахнула навпіл старого дуба на околиці села.

Сусідка злякано переказувала, як потужною блискавкою розчахнуло навпіл старого дуба.

Де стояв старий дуб, лишився тільки розчахнутий навпіл понівечений стовбур.

Старого дуба розчахнуло блискавкою навпіл, мов ударом надпотужного леза.

Арсен прибив пальця, аж виступив кривавий синець.

Арсен прибив пальця, оскільки був неуважний.

Арсен прибив собі пальця, як робив стільця.

Арсен прибив пальця через неуважність.

Дуже любив професор, коли перед Зеленими святами дівчата приходили у плавні зілля збирати та квіти для вінків.

Література, яка мала Тичину й Довженка, не має права здрібніти.

 Зроби так, щоб серце моє солов’їне забуло очей тих блакить.

Хоч на історії дід і не знався, та все ж із ним цікаво було побалакати

Cусідка злякано переказувала, як потужною блискавкою розчахнуло навпіл старого дуба.

Де стояв старий дуб, лишився тільки розчахнутий навпіл понівечений стовбур.

Старого дуба блискавкою розчахнуло навпіл, мов ударом надпотужного леза.

Блискавка була така потужна, що аж розчахнула навпіл старого дуба на околиці села.