Складнопідрядне речення 2

Хлопці із запорозьких паланок і Гетьманщини охоче йшли на Січ, щоб стати справжніми козаками-лицарями.

Існують джерела, у яких перші згадки про Кам’янець-Подільську фортецю датуються ще XІ-XІІ століттям.

Українська нація зобов’язана жінкам-козачкам тим, що виробився яскравий національний жіночий характер.

Коли запорожці вирушали в похід, то брали з собою декілька горщиків тетері.

Козаки лише в скрутних воєнних обставинах могли вживати конину, бо це суперечило традиційним церковним звичаям .

Остап одійшов од хати далі, щоб не привертати уваги птахів, примостився під хлівцем і, гріючись на сонці, дивився на них.

Цілий день лелеки тільки те й робили, що товклись на хаті.

Ніч тоді чорна стояла, ніби хто очі зіркам повиколював.

Скляна прозорість тужавіє поміж деревами молоденького гаю, що вже опушився листям.

Коли човен стукнувся боком об чийсь дерев’яний хлів, Орчик, звівшись, кинув курку на стріху.

означальне

з’ясувальне

обставинне

безсполучникове

означальне

з’ясувальне

обставинне

безсполучникове

означальне

з’ясувальне

безсполучникове

обставинне

означальне

безсполучникове

з’ясувальне

обставинне

означальне

з’ясувальне

безсполучникове

обставинне

Хоч і попідростали лелеки, а літати зовсім не вміють.

Скоро з холодної неволі на світ появилось багато стебел усіляких квіток, на яких позоставалось чимало насіння.

Якщо лелька літала на торфовисько чи на річку, то на гнізді залишався лелека.

Сірий заєць любив весну за те, що з настанням теплих днів для нього рідною хатою ставав увесь білий світ.

Нарешті лелеки обліпили хату так, що вона побіліла й зверху.

якось журливо ставало на душі.

неначе занурюючи все в темряву.

однак на ґанку ще точилася розмова.

так що все птаство затихло.

Не знаю, чи побачу вас… 

Боюсь на тебе подивитись, бо таких очей не можна не боятись.

Недумано, негадано забігла в глухомань, де сосни пахнуть ладаном в кадильницях світань.

Сама втекла в сніги, у глухомань, щоб віднайти душевну рівновагу.

Не говори печальними очима те, що бояться вимовить слова.

Нам з тобою, видно, по дорозі, бо ішли й нікуди не прийшли.

Моєму серцю снишся ти, як морю сняться урагани.

Нам з тобою легко так, неначе вітер нам підказує слова.

2

3

4

5

Підрядні означальні та підрядні з'ясувальні.

Підрядні з'ясувальні та підрядні обставинні.

Підрядні означальні та підрядні обставинні.

Підрядні означальні, підрядні з'ясувальні та підрядні обставинні.

Мов, немов, ніби.     

Коли, якщо, перед тим як.

І, а, але, то, чи.        

 Для того щоб, що, куди.

головного та підрядного (або кількох підрядних);

двох чи більше рівноправних;

двох чи більше незалежних;

підрядної

граматичної основи;

головної.

Надворі стало ясно, хоч голки збирай.

Лунає гомін людських голосів, бо і вночі тут не припиняється робота.

Як тільки сонце перестало пекти, взялися дівчата за руки і стали

співать пісень.

Де люди ходять, там трава не росте.

Якщо добре працюватимеш, честь і славу матимеш.

Сонце вже сховалось за гори, хоч було ще не пізно.

Мене ліси здоров’ям напували, коли бродив у їхній гущині…

Все, що в світі минає, бачить дзеркало дня.

Благословен, хто викопав криницю.

Де є життя, там є надія.

Дзвенить кришталеве джерело, що вийшло з глибини земної.

І вже чув композитор, як народжується пісня.

Є такі гірські вершини, що сягають аж під зорі.

Старайся прожити в світі так, щоб залишити добру пам'ять.

Не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні.

А навкруги так гарно, як буває напровесні в полі.

Нам не можна прожити без того, щоб не мріяти і не творить!

Уклін чолом народу, що рідну мову нам зберіг.

І де в світі тая сила, щоб в бігу його спинила...

Я сідаю на горбок, щоб ключі журавлині зустріти.

Мені чогось сумно й боязно так, що аж серце моє мре.

Благословен, чий труд прекрасний життя здіймає із руїн.

Лисицю найвигідніше полювати взимку, коли земля натягне на себе білу пухку ковдру.

Мій перший вірш написаний в окопі, на тій сипкій од вибухів стіні, коли згубило зорі в гороскопі моє дитинство, вбите на війні.

Дуже любив професор, коли перед Зеленими святами дівчата приходили у плавні зілля збирати та квіти для вінків.

Мабуть, почну писати, коли настане слушна мить.

У тих місцях пісні, ... , ліризм посилюється.

У гаю, ... , свято весни вповні.

Вислів ... є двоскладним реченням.

Виглядатиму тебе, ... .

Життя зриває дні мої, неначе вітер зриває листя.

Сонце пекло так, що й уночі степ пашів.

Перед очима замигтіли великі зорі, що займалися в небі.

 От і прощай, літо, бо зима одразу впала на голову.

Дуже любив професор, коли перед Зеленими святами дівчата приходили у плавні зілля збирати та квіти для вінків.

Лисицю найвигідніше полювати взимку, коли земля натягне на себе білу-білу та пухку-пухку ковдру.

Мій перший вірш написаний в окопі, на тій сипкій од вибухів стіні, коли згубило зорі в гороскопі моє дитинство, вбите на війні.

Повітря було настільки прозоре, що з табору видно було чорне пожарище на південному схилі.

2

3

4

5

Я дуже люблю день, … .

 Відчуття свята посилюється, … .

Нагадай час, … .

Речення … неускладнене.

Завжди збираємося того вечора...

Слова  полова але огонь в одежі слова безсмертна чудотворна фея правдива іскра Прометея.

Тут багато важить художньо – політичний образ рідного слова втілений у конкретних мовних знаках української культури.

Освіта наука мистецтво театр побутова культура пов’язані з мовним вихованням.

Обмеження сфер де використовується національна мова приводить до знекровлення культури.

Життя зриває дні мої, неначе вітер зриває листя.

Сонце пекло так, що й уночі степ пашів.

Перед очима замигтіли великі зорі, що займалися в небі.

От і прощай, літо, бо зима одразу впала на голову.

і ніхто з них не бажав покидати його.

які любили землю й працю на ній.

і не знали лиха й біди.

серед розкішної української природи.

Є такі гірські вершини, що сягають аж під зорі.

Де є життя, там є надія.

Все, що відбувається в світі природи, має свій смисл.

Місяць повис над ставом, нитку сріблясту в’яже, щоб таємниці неба і землю людей з’єднати.

 Як одступиш од гармат на аршин, то вона од тебе на сажень.

Під тихе рипіння морозу я казку стару пригадаю, як тихо шепочуться лози весною в подільському краю.

Місяць повис над ставом, нитку сріблясту в’яже, щоб таємниці неба і землю людей з’єднати.

Туди, де образи кохані, душа окрилена летить.