Складнопідрядне речення.

Ми могли б бути успішними, якби вчилися наполегливо.

Настане час - і піде все в архів.

Удосвіта знов загули на морозі сосни і закричали півні на горищах.

Рибалки майже не полювали: звірі й птахи жили на острові вільно.

головною частиною

підрядною частиною

відокремленим членом речення

незалежною, рівноправною частиною

Ви знаєте, як пахне хліб диханням сівача, вогнем безсонних діб?

А я люблю, як у вечірній час сопілка заспіває переливна.

Коло самої греблі, що прилягала до мосту, росли густі очерети.

Щасливий тим, що живу тобою, Вітчизно рідна – земле сподівань.

Є такі гірські вершини, що сягають аж під зорі.

Знай, що я все пробачу.

Зорею станьмо для людей отих, яких на світі вже нема в живих.

А навкруги так тихо, що росинка з листа не скотиться.

Талант оживає у тій спадщині, яку залишає після себе, яку зберігають його мдуховні діти, яку вони дуже цінують.

Талант не буде шукати тріски, бо його творча діяльність стає міцним гранітним

п’єдесталом, на якому иайбутнє збудує йому безсмертний пам’ятник.

Давні індійці, милуючись веселкою, були переконані, що в небі розцвіли квіти, які зів’яли на землі.

Деякі народи щиро вірили, що веселка – це райська дуга, шлях до країни

праведників.

За народним повір’ям, веселка – це дорога, якою янголи сходять із неба, щоб

зачерпнути води для дощу.

Благословенна та ясна година, коли дитя читає „Кобзаря”.

А вітер в степу припадає, як вершник до гриви.

Певне, у кожного є заповітні пороги, звідки нас проводжали в житті матері.

Мені здається, що пейзажі в нашій Україні якоїсь приголомшливої краси й величі.

Сонце так світило ласкаво, що аж каміння сміється.

Ніщо мені так не пахне, як наш степ.

Наближалась весна, так що вже не тільки вдень, а й вночі капало зі стріх.

Людину прив’язує до певного місця на землі дім, де вона народилася.

Ви знаєте, як пахне хліб диханням сіяча, вогнем безсонних діб?

Щоб вволю всього мати, треба чесно працювати.

Місяць світив так ясно, що можна було розгледіти кожен кущик полину, який тільки й ріс тут на пересохлій землі.

У Стеблеві, де кінчається містечко, де Рось розливається з тісних берегів, є дуже гарне місце.

Коли в тебе віра у працю згасає, поглянь на ту річку, що скелі зриває.

Епохо, дай мені завзяття на кожен день, на кожну мить, щоб міг нащадкам розказать я про те, як ми навчились жить.

І де в світі тая сила, щоб в бігу його спинила...

Я сідаю на горбок, щоб ключі журавлині зустріти.

Мені чогось сумно й боязно так, що аж серце моє мре.

Благословен, чий труд прекрасний життя здіймає із руїн.

 Лисицю найвигідніше полювати взимку, коли земля натягне на себе білу пухку ковдру.

Мій перший вірш написаний в окопі, на тій сипкій од вибухів стіні, коли згубило зорі в гороскопі моє дитинство, вбите на війні.

Дуже любив професор, коли перед Зеленими святами дівчата приходили у плавні зілля збирати та квіти для вінків.

 Мабуть, почну писати, коли настане слушна мить.

Їдь, кобило, хоч три дні не їла.

 Коли почав орати, то в сопілку не грати!

 Хороший рибак по кльову мусить знати, як рибку звати.

Робив старанно, так що не причепишся.

Купив чи продав, аби поторгувався.

Прославився, так що на люди вийти сором.

Якщо обрид тобі хто, позич йому грошей.

Не все другу знати, що на серці в себе мати

хоч і часу зовсім мало.

бо час трапези перенесли.

так що голодним не лишишся.

коли удосвіта виїдеш.

Доки грім не гряне ледачий не встане.

А я люблю як у вечірній час сопілка заспіває переливна.

Я а природу подивлюсь коли душа захоче відпочити.

Красива осінь вишиває клени червоним жовтим срібним золотим щоб навколо все перетворилося на казку.

[  , (  ),  ].

(  ), [  ].  

[  ], [  ].

[  ], (  ).

У Японії вважають, що риси характеру кожної людини визначає її група крові.

Запитання про групу крові є ключовим у Японії, адже ця побутова мудрість дуже популярна.

Ви здивуєте японця і навіть наведете на підозру, якщо не знатимете своєї групи крові.

У японських газетах друкують гороскопи, які прогнозують успіхи й невдачі для людей певної групи крові.

Як не буде птахів, то і людське серце стане черствим.

Де щастя упало, там і приятелів мало.

І неначе ще й досі я чув, як в акаціях вітер шумить.

Про нас думають виходячи з того, що ми робимо.

Учені стверджують, що загальний книжковий фонд Київської Русі складався з 130–140 тис. томів.

Народу, що втратив мову, більше нічого вже втрачать.

Я переконаний, що не існує мертвих мов.

Пам’ятай, що книги — це тисячолітня мудрість людини. 

За гречками, у долині, де ніжним плетивом ткався сивий туман, показалось село.

Часом можна висловить пейзажем те, для чого слів нема людських.

Чим більше темніло, тим вітер здавалося дужчав.

Андрієві було тільки дев'ятнадцять років, хоча через свій зріст він видавався вже дорослим парубком.

Там, де рідні кожна стежка і стеблина, бродять мої думи і пісні мої.

Над голубими вітряками плив журавлиний караван, неначе кликав у дорогу.

Усі заметушились і почали тягтись туди, де бито в бубни.

Кругом по гаю щебечуть солов'ї, аж луна розлягається...

Я знаю, що він шаблею ворочає лучче, ніж язиком.

Слухай да на ус мотай, що сказала ворожка.

Черевань так зрадів, що нічого й не зміг сказати на гетьманське привітання...

Леся полюбила Сомка іще тоді, як він було носить її на руках і дарує їй то золоті сережки, то добре намисто.

Слухай да на ус мотай, що сказала ворожка.

Рад би я був, коли б Сомко за сей жарт звелів, жартуючи, погріти йому киями плечі!

Бідний козак таївсь од усіх із своїм коханням, бо всяк тілько із його насміявся.

Василь Невольник, прокинувшись, думав, чи не цигане пораються коло коней...

Тоді Череваниха з Лесею поїхали попереду, щоб усе дома як слід спорядити.

Ніхто б не сказав, що вони ідуть у гості до веселого пана Череваня.

От же здоров'я почало брати гору, наповняло козацьке тіло, як вода колодязь...

Черевань так зрадів, що нічого й не зміг сказати на гетьманське привітання...

...Оддала б тепер Леся душу, аби оборонити од смерті козака...

Ось надійшла Сомкові чутка, що воєводи од царя прибудуть швидко до Переяслава. 

 Молоді чорняві скрипалі позакидали назад голови так, що на них ледве держались шапки.

Хіба на Поділлі може народитися людина, яку б обминула пісенна стихія, щира вдача?

Справжній письменник повинен прагнути до того, щоб читачі глянули на себе, на свій народ його очима.

 Хоч земля ще й не протряхла після дощу, проте косарі, поспішаючи впоратись з урожаєм, уже таборились.

 Як парость виноградної лози, плекайте мову.

Моєму серцю снишся ти, як морю сняться урагани.

Розливається кров і по жилах тече, ніби пахне вона лободою.

 Зроби так, щоб серце моє солов’їне забуло очей тих блакить.

І коли я по рідній стежинці в отчий дім повертаю здаля, зустрічають мене чорнобривці і сміється батьківська земля.

Якщо справді все описане для майбутнього фільму не підійде, тоді давайте краще першу частину кінокартини почнемо з пісні.

Уже зоря золоторога, де полинами зацвіло, кладе на огненні пороги своє сивіюче крило.

День був душний, незважаючи на те що краплі учорашнього рясного дощу іскрились на траві.

що на березі навпроти старого лісу.

так що тяжко було крізь нього пробиратися.

що навесні ще був зовсім рідесенький.

що аж не видно було великої річки.

адже тренуєшся дні і ночі.

якщо до мети йтимеш упевнено.

коли докладатимеш усіх зусиль.

хай як не стараються твої суперники.

Я Нептуну півкопи грошей в руку суну, аби на морі шторм утих.

Якби лелека голосом озвався, то грек, мабуть, не дуже б здивувався,

Я нічого не вартий, якщо не в спромозі комусь допомогти.

Якби я турбувався лиш про себе, вже б онімів давно від самоти.

Біля ставка, де ми прощалися, нам випало зустрітися після довгої розлуки.

А там, де березина витісняла сосну, все залите було бенгальським вогнем.

Біля осокорів, де він зустрівсвою долю, загримів гарматний грім.

А на тому місці, де стояла тінь, іскрило сонце широкою плямою.

означальне

обставинне місця

з'ясувальне

обставинне часу

2

3

4

5

Край дороги, якою їхали, вершники густо цвіли ромашки. 

Степ розлігся перед мандрівником, який їхав на велосипеді. 

Це був красивий молодий хлопець, який лише вчора покинув шкільну парту. 

Коли мій колега на планерці отримує термінове завдання, він летить на вокзал, щоб швиденько відписатися.

Харитон знав, як поділити майно, де відбити межу,  до кого написати скаргу,  де поставити сарай,  кому відписати дворище.

Чоловік пильно дивився на Савку, немов хотів побачити, що в нього під пальтом з дешевого сукна і під шапкою з довгими вухами.