Складнопідрядне речення

А Десь із туману, з прозорої хмари дивиться давня Вкраїна.

Я ридаю, як згадаю діла незабуті дідів наших

Діалект, а ми його надишем міццю духу і огнем любови…

І дихає ягня на пальчики рожеві, і крихітний Ісус всміхається уві сні.

Після того як луг покосять, знову трави ростуть у цвіту.

Нафіса любила їх, приймаків, як люблять безрідних дітей сусідські жінки.

Що вдіє раб, принижений, нещасний, як буде проповідь читати своїм панам

Ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі

Як не горю, то не живу.

Кайдашеві сини були молоді парубки, обидва високі, рівні станом, обидва довгообразі й русяві, з довгими, тонкими, трошки горбатими носами, з рум’яними губами

Широкі рукава закачались до ліктів, з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки.

Під однією горою, коло зеленої левади, в глибокій западині стояла чимала хата Омелька Кайдаша.

За те, що він боровся за свободу, його спалили в мідному бику!

Старшого Кайдашевого сина звали Карпом, меншого — Лавріном.

Людині треба, щоб її робота залишалася після неї самої жити.

Не може бути, щоб його — ніде.

Поезії Кобзаря народжені, щоб не вмирати ніколи.

Справжня дружба полягає в тому, щоб бути вимогливим до своїх друзів.

Важливо, щоб зерно було добірне й живе.

умови

мети

часу

міри і ступеня

способу дії

способу дії

міри і ступеня

мети

умови

часу

Хто хоче мати друзів, той повинен діяти, не шкодуючи сил і часу.

Для того, щоб млинець не прилипав до сковороди, треба її змастити маслом.

Зернина, що лягає в ґрунт, не журиться, коли і що з неї виросте.

Не знаю я, що буде після нас, в які природа убереться шати.

Народ захоплений танцем і все звужує коло, так що танцюри мов у криниці.

Де прикрили солдати цю землю грудьми, розквітають травневі сади.

Од квіту вишень стало в світі біло так і чисто так, хоч вікно – навстіжень.

Долиною полилась річечка, наче хто кинув нову синю стрічку на зелену траву.

В Тут повіяло звідти, де вітер було спав.

І дивиться місяць на землю, де в цвіті, немов молода у фаті, йде весна

Далеко від степу люди чули, як ночами стугоніла земля.

Якби я турбувався лиш про себе, вже б онімів давно від самоти.

коли сонце заховалося за хмару

якого ой як чекали в таку посуху.

що аж шибки затряслися в домі.

хоча негоди прогноз не обіцяв. В так що птахи вмить розлетілися.

… хоч як мене не просіть. 

Якщо немає натхнення … .

… у яких немає душі й ритму.

… адже Муза від мене далеко.

Коли наступає темна ніч … .

… аби розвіяти сум і тривогу.

… бо рідна кличе сторона.

Коли тяжко на душі … .

… так що готуйте, мамо, вечерю.

Як тільки велике свято… .