СКЛАДНОПІДРЯДНЕ РЕЧЕННЯ. ТРЕНУВАЛЬНІ ВПРАВИ

Я хочу відчувати слово, ласкаве, тепле, веселкове, купатися в його обіймах, пірнати вглиб, а потім вільно підноситись тим словом в небо.

Усю мою душу й сили віддам за тебе, матінко мила моя. 

Україна — це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці.

Осіннім небом плаче листопад, останнім листом, зубожілим полем, тужливим лементом старого журавля, що покидав гніздечко рідне з болем.

В місті далекім ночами все сниться стиглий полин синьооких степів, рідне село й материнська криниця.

Тут, у теплому видолинку, і трави зріли раніше, і кущ рясніше брався цвітом, і живиця пахла гостріше.

Я літо вам подарую, у коси вплету колосся, жар маків, волошки і зорі розкішних степів і садів.

Вийшла мати до броду зустрічати синів, що вертали з походу із далеких країв.

Троянда усміхається сонцю пелюстками, розтуленими назустріч теплу.

На новому місці хлопці почувалися так, ніби вилізли з чорної нори на світло денне.

Хто це вигадав нісенітницю, ніби плачуть завжди дощі? 

 Як сірничок, припалений від сонця, день спалахнув, обвуглився, погас.

Кожен обирає ту дорогу, що веде з колиски у світи…

Ви бачили коли-небудь, як в осінь, холодну, дощову, шипшина зацвіте?

 Осінь палить листи, що писало їй літо, прочитавши рядочки з початку до краю, цідить сірі дощі через порване сито, у далекі краї сивий клин проганяє 

А вітер в степу припадає, як вершник до гриви. 

Скажи, красуне весно, звідкіля таке стрімке бажання в насінини сягти ріллі?

 Десь, кажуть, є гора, де не співають птиці.

Над тихим плесом зупинилось літо, милується у скалці зелен-цвіту і напина вітрило на човні.

Я крізь літа в хвилини самоти знов подумки вночі прийду сюди, де ніч зірки ховає і сяйвом розливає у стомленому дзеркалі води.

 Люблю, коли вдихають клени медовий запах берегів.

З того часу ми не бачились, як він переїхав до іншого міста.

Чому ж стоїш без руху ти, коли ввесь світ співає?

Кожен обирає ту дорогу, що веде з колиски у світи…

Біда народу, де на завтра уже не залишається казок.

Щоб не мучила совість потому, приїжджайте частіше додому. 

Ми поїдемо в місто, де народився відомий поет.

Ви чули, як плаче знесилений вітер, упавши на груди осінньому лісу?

Народе мій, скажи мені на милість, чому тебе нічого не навчили минулі війни, голод і чума?

Сваровськи би позаздрив дивним стразам, що мерехтять у мене на вікні.

Далі пісня пояснила, що князь із дружиною не рибу на море ловити пішов, а болгарські міста завойовувати.

Я дуже люблю, як співає бабуся.

Справа настільки ясна, що навряд чи потрібне обговорення.

Питаються в циганочки, де зілля копати.

Я іду туди, де мене чекає вільний степ, тихі, задумливі озера 

Ті пісні любі, що несуть радість межи люди.

Нарядилась осінь в дороге намисто, золоте волосся розплела над містом, кольорові фарби вийняла з кишені і малює осінь жовтим по зеленім. 

Як нема чого їсти, то й святий забунтує…

То соловей витьохкував, то зозуля кувала.

Чи це він чув таке про соняшники, чи сам придумав?