Складнопідрядне речення

Море так бадьоро хлюпає, що аж слухати любо.

Так літував Іван у полонині, аж доки вона не спустіла.

Де літо маки стеле килимами, дитя в городі ходить коло мами.

І де в світі тая сила, щоб в бігу його спилила.

Смереки так тісно збилися в купу, що трудно було пролазить між їх шершавими пнями.

Ми знали велике озеро, де щороку гуси восени спинялися й жили тижнів зо два, а то й більше.

А там, де сонце торкнулось вершечків дерев, листя спалахнуло золото-зеленим вогнем і стало прозорим.

Вночі, коли вся природа спить, поринувши у темряву й знемогу, лише людина вміє освітить свою домівку і свою дорогу.

Мирон бережно підступав до станції, де вже потяга не було.

Спинюсь я і довго буду слухать, як бродять серпень по землі моїй.

Література, яка мала Тичину й Довженка, не має права здрібніти.

Хоч на історії дід і не знався, та все ж із ним цікаво було побалакати.

Дуже любив професор, коли перед Зеленими святами дівчата приходили у плавні зілля збирати та квіти для вінків.

Лисицю найвигідніше полювати взимку, коли земля натягне на себе білу-білу та пухку-пухку ковдру.

Повітря було настільки прозоре, що з табору видно було чорне пожарище на південному схилі.

Ці місця стали дорогими для них уже тому, що тут ходили їхні хлопці, тут заліковували свої рани, звідси писали дівчатам листи.

коли настане слушна мить.

якщо наполягатимуть друзі.

про що мовчить більшість.

хоч на творчість немає часу.

Там, де Дніпро гримить і лине, уже поставила турбіни міцна робочого рука. 

І жодної миті не можна повернути, щоб заново, по-іншому прожить.

Ручки туго позатягувані у блискучі печатки, так що і пальців зігнути не можна.

За лісом, що темнів на схилі гори, спалахнула пожежа.

Цвіте липа так буйно й розкішно, що все місто плаває в задумленому мареві.

Стара верба од старості зомліла, забула, що сказав їй водяник.

За все, що взяв од пирога життя, платити доведеться по рахунку.

Лани зеленого збіжжя, що саме красувалося в той час, дрімали тихої ночі.

Серед великої тиші чулось тільки, як шелестіли листочки.

Умій жити так, щоб у тебе з другом була єдність духу, ідеалів.

Я лиш інструмент, в якому плачуть сни мого народу.

 Люблю, коли хвилі юрбою шумують, ламаючи лід.

що аж шибки затряс лися в домі.

якого ой як чекали в таку посуху.

хоч негоди прогноз не обіцяв.

коли сонце заховалося за хмару.

Я знову згадав ті хвилини, що душу п’янили мою.

Міста ми бачили, де котиться з узбіч хвилястий виноград,

Настав час, коли вечірній сутінок швидко западає в нічний.

І чим глибше за пагорби поринало сонце, тим нижчою співала заграва.

І вже чув композитор, як народжується пісня.

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.

Дівчина, обсипана квітами, іде, немов пливе лебедонька в воді.

Як не знаєш правди до кінця, то й не мудруй.

як хвилюється в шторм море.

ніби в нашому ставку живе сом.

як краще готувати великодню паску.

ніби солов’їха в гаю щебетала.